10. Причини прийняття Руссю християнства

У IX – X ст. у житті східних слов'ян відбуваються серйозні зміни.

У Європі йде інтенсивний процес формування феодальних відносин. Виникає держава Русь з центром у Києві. Росіяни князі та їх дружинники підпорядковують собі багато слов'янські інеславянские народності, мешканці Східно-Європейської рівнині, оподатковують їхданями. Вони роблять переможні походи на Візантію і зовсім змушують гордих візантійців виплачувати їм контрибуції, і навіть утримувати власним коштом російських купців, котрі приїжджають у візантійські міста для торговихсделок.[1]

Здається, верхівці російського суспільства й не залишалося нічого іншого, як славити тих поганських божеств, з «що його допомогою» Русь стала один ряду зустрічей за найбільшими країнами Європи. Проте цього російська знати раптом починає інтенсивні пошуки нової релігії. Як випливає розуміти цейпарадокс?[2]

Так арабський хроніст ЯхьяАнтиохийский тісно пов'язав хрещення російського народу із допомогою, наданою князем Володимиром візантійської правлячої династії подолання повстанняВардиФоки, ні з що виникла для цього подією – одруженням Володимира Святославича на візантійської принцесіАнне.[3]

Росіяни письменники ХІ ст. Іларіон і ЯківМних заявляли, що урбанізовані жителі Київської держави зобов'язані християнізацією лише Володимиру Святославичу, яку нібито зійшла милість Бог і погода він зумів зрозуміти, що православна віра – єдина правильна. ЯківМних зауважив також, що формування християнського світогляду Володимира справила вплив бабуся княгиняОльга.[4]

І це творцям «Повісті временних літ» здавалося, що подальшим приводом до хрещенню Русі послужили вправна пропаганда візантійських місіонерів і бажання київського боярства.

Проте хрещення жителів Східної Європи, які, як свідчать джерела, надавали шалений спротив даної акції, може бути пояснено ні бажанням візантійської принцеси, ні шлюбними зобов'язаннями російського князя, ні примхою самого князю Володимиру, ні умовляннями норвезького конунгу, ні впливом на Володимира княгині Ольги і візантійськихмиссионеров.[5]

У ХІХ в. виникла ще одна версія християнізації Східної Європи. Історики церкви стверджували, що російське язичництво було «бідно», «безбарвно» і «примітивно» і тому були нібито конкурувати ні з одного сучасної релігією. Князя Володимира та його оточення надзвичайно пригнічувало цю обставину, тому і вирішив запозичити релігію біля самісінької передовий держави тодішнього світу – Візантійської імперії.

Ця версія не витримує критики. Радянські історики переконливо зробили у своїх працях, що язичництво був настільки примітивним і безбарвним. Поганські ритуали зовсім не від поступалися християнським обрядам в пишності, урочистості і вплив на психіку людей.

>М.Д.Приселков вважав, головна причина прийняття Руссю християнства полягала у відсутність Східної Європи церковної ієрархії візантійського типу, у якій дуже потребувала країна. Пошуки її привели Русь при дворі болгарських царів і до подальшої потім християнізації російського народу, який взяв хрещення зовсім не від від Візантії, як від Болгарії. Справді, Русь в X столітті потребувала церковної організації, як і візантійської. Однак це потреба спричинило внутрішніми першопричинами, які дослідник втратив не врахували.

>М.В.Левченко,С.А.Токарев,А.М.Сахаров висловили думка, за яким християнська релігія послужила міцної підвалинами об'єднання східнослов'янських племен у єдинийгосударство.[6]

Християнська релігія – безсумнівно класова релігія. З цією неможливо ні. Але це визнання не вирішує повністю питання про причини хрещення Русі. Таких причин, звісно, було кілька, і окремі було зазначено істориками у вітчизняній історіографії.

11.Які причини занепаду Київської Русі

XII-XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва.

Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці.

У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства.

Місцеві князі реформують державний апарат, створюють власні збройні сили - дружини. Князівства тепер діляться на волості, куди князем призначалися посадники. Поступово знижувалася роль народного віча. Хоча в Новгороді та Пскові формою правління була боярська республіка.

Київське князівство залишалося загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів. Фактично сталася лише зміна форми державного ладу. Деякі вчені називають її федеративною монархією, бо основні питання внутрішньої та особливо зовнішньої політики вирішувалися колективно найбільш впливовими князями. Важливим аргументом на користь подібної політики була постійна загроза з боку половців. У 60- 70 роки XII ст. виділяються два центри, які намагаються об'єднати навколо себе руські землі, - Київ і Володимир-на-Клязьмі. Але посилення впливу боярства знову викликає загострення міжкнязівських стосунків і прискорення процесів роздроблення. Тим і скористалися зовнішні вороги - лицарі-хрестоносці, половці. Але найжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи.

У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і Чернігів і виступає на Київ, де правив воєвода Данила Галицького - Дмитро. Восени 1240 р. починається штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стають Кам'янець, Ізяслав, Володимир, Галич.

Завдяки багаточисельності та міцній організації татаро-монгольських військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських дружин, з іншого, Батий зумів приєднати до своєї імперії - Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь.

Окрім татаро-монголів, Русь воліли завоювати ще лицарі-хрестоносці, польські та угорські феодали. Проте Данилові Романовичу, галицько-волинському князю, вдалося вгамувати їхні зазіхання.

Татаро-монгольська навала значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови.

Виконавши роль буфера для країн Західної Європи (у татаро-монголів вже не було сил її здобувати), Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.