Тема 3. Загальні функції менеджменту, їх роль в процесі менеджменту Самостійна робота 13 Комбіновані організаційні структури управління

І Питання до опрацювання:

1. Різновиди лінійної і функціональної ОСУ.

2. Особливості дивізійної організаційної структури управління.

3. Адаптивні організаційні структури управління.

ІІ Основні аспекти опрацювання матеріалу:

1. Різновиди лінійної і функціональної ОСУ.

З метою подолання недоліків лінійної і функціональної структур управління було створено різноманітні комбіновані структури управління: лінійно-штабні, лінійно-функціональні, дивізійні, адаптивні та інші.

Лінійно-штабна організаційна структура управління є різновидом лінійної структури. За цієї структури всю повноту влади бере на себе лінійний керівник, але при ньому створюються штаби (служби), які спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій і допомагають керівникові виконувати задачі організації (юридична служба, плановий відділ, відділ з питань комп’ютеризації та ін.). Правами прийняття управлінських рішень вони не наділені, вони лише розробляють положення, рекомендації, які забезпечують підготовку якісних управлінських рішень. Лінійні менеджери з експертами та фахівцями погоджують рішення, які доводяться до нижчого рівня управління тільки за згодою і від імені лінійного менеджера.

Переваги цієї структури: можливість залучення консультантів; більш глибока підготовка рішень фахівцями.

Недоліки цієї структури: тенденції до збільшення штату функціональних служб; відсутність зв’язків між підрозділами на горизонтальному рівні; розростання апарату управління; збільшення витрат на управління.

а1, б1, в1, а2, б2, в2 – штабні служби, підпорядковані лінійним керівникам № 1, № 2;

А1, Б1, В1, А2, Б2, В2 – виконавці підрозділів № 1, № 2.

Лінійно - функціональна організаційна структура управління є най­поширенішою в середовищі підприємств, що зростають, переходя­чи з категорії малих до категорії середніх. Лінійно-функціональна структура дає змогу організу­вати управління за лінійною схемою ( директор → керівник виробництва → начальник цеху → майстер), при цьому функціональні служби лише допомагають ви­щому керівництву кваліфіковано обґрунтувати те чи інше уп­равлінське рішення.

Переваги цієї структури: ефективне поєднання лінійного керівництва з консультаційним обслуговуванням з боку функціональних служб, підвищення швидкості обміну інформацією, звільнення лінійного менеджера від перенавантаження інформацією та ін.

Недоліки цієї структури: недостатньо чіткі межі відповідальності працівників, які готують рішення; тенденція до централізації; розростання апарату управління; збільшення витрат на управління.

2. Особливості дивізійної організаційної структури управління.

Великі сучасні організації існують, як правило, у формі акціонерних товариств і їх об’єднань. Збільшення розмірів підприємства, змінність зовнішнього оточення, збільшення асортименту продукції, використання великої кількості технологій потребують розвитку організаційної структури управління. Вперше дивізійна організаційна структура була використана в 20-ті роки ХХ ст. керівниками фірм «Дженерал Моторс», «Проктер енд Гембл», «Дюпон».

Дивізійна структура ( від слова division (лат.) – розподіл ) – це сукупність самостійних підрозділів (підприємств), які входять в організацію і які територіально віддалені одне від одного, які мають власну сферу діяльності, які самостійно вирішують поточні виробничі і господарські питання. Структурні підрозділи, які створюють дивізійну структуру, об’єднані між собою і з загальним центром виробничими, фінансовими і адміністративними зв’язками. Вони відносно відо­кремлені і наділені великими правами для здійснення своєї діяль­ності. Водночас адміністрація залишає за со­бою право жорсткого контролю за здійсненням загальнокорпоративної стратегії, наукових досліджень, інвестицій тощо. Дивізійні ОСУ використовують в організаціях із широким асортиментом продукції ( продуктова ОСУ ); в організаціях, в яких швидко змінюється коло споживачів ( споживча ОСУ ) і міжнародних організаціях ( територіальна ОСУ ).

Згідно з продуктовою ОСУ керівнику надають повноваження щодо управління певним типом продукції (приклад, якщо підприємство виготовляє молочні продукти, то один підрозділ буде випускати сир, інший – масло, третій – йогурт і т.п.).

Споживча ОСУ орієнтована на конкретного споживача (приклад, велике видавництво може мати підрозділи, що займаються літературою для дорослих, дитячою та юнацькою літературою, науковою, підручниками).

Територіальна ОСУ формується за географічним розташуванням підприємства (приклад, мережа поштових відділень зв’язку «Укрпошта» в різних містах).

Переваги дивізійної ОСУ: чітка спеціалізація керівників за певним видом продукції (або орієнтація на потреби споживача, або досконале знання специфіки регіону); підвищення відповідальності за прибутки, збитки регіональних керівників; підтримка особистих контактів з клієнтами; збільшується гнучкість і адаптивність підприємства; швидка реакція на зміни ринку товару, висока кваліфікація менеджеру.

Недоліки дивізійної ОСУ: збільшення витрат через можливе дублювання робіт в кожному підрозділі; можливість надмірної роздрібненості функціональних підрозділів; труднощі розподілу ресурсів між самостійними підрозділами (відділ продукту 1 і відділ продукту 2); можливості для зловживання регіональних керівників.