Міністерство внутрішніх справ України

Навчально-науковий інститут права, психології та економіки

Львівського державного університету внутрішніх справ

Кафедра менеджменту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Екологія та регіональна економіка»

Тема роботи:

Регіональні особливості народжуваності в Україні

Виконав: Керівник:

студент ____________ _____________________

Підпис _____________ Підпис________________

___________________

Львів 2012

План

Вступ

1. Відтворення населення і відтворення соціального життя: теоретико-методологічні засади та обмеження.

2. Поняття народжуваності і плідності.

3. Фактори народжуваності. Репродуктивна поведінка.

4. Показники народжуваності.

5. Проблеми та перспективи розвитку народжуваності в Україні.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Низька народжуваність, що у старіючому населенні повсякчас «підживлює» депопуляційні тенденції, вже стала однією із характерних ознак демографічної реальності сьогодення. Хоча за рівнем народжуваності наша країна і наразі утримується у групі європейських держав із найнижчими її показниками, однак тенденції цього демографічного процесу у міжкризовий період (принаймні у 2002-2010 рр.) можна вважати позитивними. Тож на тлі переважання стагнаційних процесів у царині смертності та тривалості життя населення України саме обнадійлива динаміка народжуваності, детермінована комплексом специфічних умов і факторів, привертає пильну увагу з боку державних структур і громадськості.

Значна увага у дослідженні приділяється вивченню саме структурних ознак народжуваності (за віком матері, черговістю народження, типом поселення, шлюбним станом, іншими соціально-демографічними характеристиками батьків) з тим, щоб визначити, яка модель народжуваності формується в Україні, причому не лише з точки зору кількісних параметрів дітності, а й щодо якісних характеристик формування людського потенціалу на початкових стадіях його відтворення (у дитинстві, у сім'ї).

У зв'язку із зазначеним виникла нагальна потреба у комплексному фундаментальному дослідженні проблем дітородної активності населення й народжуваності у нашій країні, результати якого давали б науково обґрунтоване уявлення про динаміку та сучасні структурні особливості народжуваності в Україні, їх обумовленість і найбільш вірогідні перспективи.

У рамках такого дослідження ми маємо на меті розглянути вітчизняну історіографію цих проблем, проаналізувати тенденції та структурні особливості народжуваності в Україні на тлі інших європейських країн, дослідити соціально-економічні та медико-демографічні чинники перебігу цього демографічного процесу, оцінити наслідки змін у народжуваності щодо відтворення населення у цілому. Актуальним та таким, що має велике науково-практичне значення, лишається і питання розроблення концептуальних засад і напрямів державної політики, спрямованої на поліпшення умов дітородної діяльності населення в Україні. Однією із принципових проблем демоекономічного розвитку в Україні на сьогодні є та, що скорочення кількості населення (через низьку народжуваність) наразі не заміщується поліпшенням його якості. Обмежені можливості поповнення населення за рахунок підвищення народжуваності висувають особливі вимоги до якісних параметрів формування людського потенціалу. Вирішенню всіх цих завдань і присвячене соціально-демографічне дослідження, за результатами якого підготовлена дана монографічна робота.

1. Відтворення населення і відтворення соціального життя: теоретико-методологічні засади та обмеження.

У відтворенні населення і відтворенні соціального життя: теоретико-методологічні засади та обмеження на макрорівні соціологічного знання здійснено порівняльний аналіз змісту категорій “соціальне відтворення” і “відтворення населення”, узагальнено і систематизовано уявлення про роль “демографічних” факторів у соціальній еволюції.

У відтворенні населення: межі і концепти наукового визначення поняття доводиться правомірність розгляду відтворення населення як процесу, що притаманний соціальним системам. Сучасна парадигма нерівновагових і рівновагових станів складних і надскладних соціальних систем не тільки легітимізує методологію самореферентних систем, а й акцентує увагу на потребі врахування міжсередовищних і внутрішньосередовищних інтеракцій у процесах системної організації, функціонування і самовідтворення. Здатність соціальних систем до переструктурацій унаслідок тих або інших флуктуацій на рівні нових системних станів, які є підсистемами систем більш високих рівнів, передбачає нову упорядкованість системи, її усталеність і потенціал життєздатності. Застосовуючи образ системи, що самоорганізується, до сучасного соціуму, соціальне відтворення визначається як багатомірний процес. Він комплексно реалізується в трьох відносно самостійних сферах: відтворення населення; відтворення соціальних відносин (як форм взаємодії соціальних суб’єктів); відтворення умов життєдіяльності населення (соціокультурних норм, цінностей, зразків, ідеалів, організаційних структур). При цьому пріоритети належать відтворенню населення як популяції, так і соціального суб’єкта, тому що саме свідома активність і творча перетворювальна енергія індивідів є основою існування будь-якого соціуму.

Відтворення населення на противагу домінуючій у демографічній літературі тенденції, інтерпретується як масовий, безперервний триєдиний процес природного, міграційного і соціального рухів населення. Дослідницький пошук фокусується не стільки на змісті, субстанції даного соціального процесу, скільки на факторах і закономірностях його розвитку. Підкреслюється, що тип відтворення населення визначається соціальною системою як свого роду реакція на зовнішній вплив соціальних конфліктів діючих соціальних суб’єктів. Основний соціальний конфлікт поділяє суспільство на тих, хто визначає стратегії поведінкової активності (культурні моделі, символи, значення) або є їхнім агентом, і тих, хто їх змушений приймати, усвідомлюючи необхідність звільнення від подібного впливу. Соціальна міфологема про асиміляцію українського етносу стала аргументом по суті дискримінаційних висновків про загрозу з боку іноетнічних утворень, звела в ранг пріоритетних економічні механізми стимулювання природного зростання “етнічної більшості”. Також підкреслюється неправомірність і помилковість подібних інституціональних заходів. “Закон духовно-демографічної детермінації” (доведений репрезентативними соціологічними і статистичними дослідженнями ООН по країнах Східної Європи і СНД більш ніж за 15 років) зниження соціальної активності населення, його фізико-генетичних якостей, життєздатності зв’язує з погіршенням соціального самопочуття населення. Індикативними показниками цього є: приховане безробіття, зростання рівня вбивств і самогубств, смертність унаслідок соціальних причин, “соціальна” захворюваність, підвищення еміграційної рухливості населення. Латентними показниками є: дискурсивність соціальної ідентичності, пасивна соціальна позиція, некритичне використання життєвого потенціалу.

. Для соціальних наук населення є об’єктом і суб’єктом суспільних відносин (народ, суспільство, етнос, група, територіальна громада), для природничих – біологічна єдність, співтовариство (вид, популяція). У дисертації населення розглянуто як інтегральний суб’єкт соціальних відносин: соціально-територіальна спільнота, яка володіє специфічною територіальною ідентичністю, статусом у просторовій організації життя соціуму, задає кількісні і змістовні параметри самовідтворення у часі.

На макрорівні соціологічного теоретизування можливі уявлення щодо соціальної реальності як системи з погляду складових її ресурсів, компонентів, цілісностей (субстанціоналістський підхід), з одного боку, і з погляду функцій, реалізованих її соціальними структурами (структуралістський підхід) – з іншого. У першому випадку спрямованість відтворення населення задається ситуацією обмеженості і постійного вичерпування ресурсів, внаслідок чого вони повинні безупинно відновлятися. Відтворення ресурсів, насамперед населення, обумовлено потребами соціуму і підкоряється його регулятивному впливу. В другому випадку характер і результати відтворення населення (його чисельність, склад і специфіка поведінки) визначають ступінь соціальної солідарності соціуму, його “модальний соціальний характер”, обумовлюють специфіку соціального розвитку. Концепцій про взаємозв’язок відтворення населення і соціального розвитку диференційовано: по факторах макросередовищного впливу (концепції теологічного детермінізму, концепції соціального (демографічного, географічного, економічного) детермінізму; факторах інституційного впливу (етатистсько-орієнтовані та ліберально-орієнтовані концепції); за принципами конструювання соціальної реальності (структуралістські и субстанціалістські концепції).