18.Основні стилі Середньовіччя: візантійський, романський і готичний.

Термін Візантійський стиль виник в 20ст.

Константинополь увібрав у себе традиції абстрактного орнаменту Сходу, досягнення мозаїчного мистецтва, виразність Сирійської школи, шляхетне відлуння еллінізму і архітектуру цих народів. На базі цих культур утворився Візантійський стиль, який існував з 5 до 15 ст. найвідоміший приклад є Софія Константинопольська. Характерні риси для архітектури: мозаїки, фрески, іконопис. Візантійський храм втілював уявлення про ідеальну людину, ідеального християнина. Зовнішня скромність і насичене багате внутрішнє життя. У цей час виробився канон зображення Ісуса Христа, Богоматері, Святих. Також канонічними стають кольори – золотий – божественний, пурпуровий – царственість, синій – знатність.

Саме у візантійському стилі зародився іконопис, переживши тривалу кризу у 7ст. іконопис разом із Візантійським стилем прийшов до наших днів. У 7-8 ст. у Візантії тривав процес іконоборства, частина суспільства не підримувала ідей Візантійського відтворення Бога, тому з підтримки влади знищувались ікони. До 9 ст. перемогли іконоприхильникиі під час хрещення Києва візантійський стиль прийшов до нас в уже сформованому стилі. У візантійському стилі – статичне зображення святих в однакових позах, з сухим витонченим обличчям(аскетичним), а бароко додало в образи святих більш людські риси.

Романський стиль.

Виник у Європі у 12ст. проіснував до 15ст. буквально римський. Синтез старої Римської культури і культури варварських народів – будували церкви і фортеці. Церква мала нагадувати – ковчег, човен – присадкувата з широкими оборонними стінами і вузенькими вікнами бійницями. Церква будувалась як оборонна споруда. Стиль був поширений в Італії, Франції та Німецьких землях.

У період існування романського стилю набули поширення карнавали і сміховинні свята, популярними були жанри фабліо(короткі гумористичні твори), рицарський роман. Серед світських верств населення популярними стали пародії на месси(церковну службу). Збереглися такі пародійні трактати: «Заповідь осла», «Заповідь лиса».

Лицарський епос: «Пісня про Роланда», франц. «Пісня про мого Сіда», «Пісня про Нібелунгів», «Беовульф», «Слово о полку Ігоревім» - лицарський епос. Куртуазний епос «Трістан та Ізольда».

Готичний стиль

Виник в кінці 13ст. Назва походить від племені Готи. Характерні ознаки стилю – величезний за розмірами храм у якому мали у спільній молитві зійтися всі жителі міста(6-10тисяч).

Храм будувався витягнутим у небо, прикрашений кольоровими вітражами кольорові вікна.

Також характерна химерна скульптура – Горгульї та ін.

Памятки – Собор Паризької Богоматері(8тис. людей),Рейнський собор, Собор Дуомо в Італії.

19.Українська культура в епоху середньовіччя: дохристиянська і християнська.

Уже в V—VI ст. на території сучасної України сформувалось два великих слов'янських об'єднання — склавши та анти. Щодо останніх, то ще наприкінці XIX ст. М. Грушевський висловив гіпотезу, згідно з якою термін «анти» є тогочасною назвою українців.

Основою економіки антських племен було орне землеробство з відповідним набором реманенту: сохи, плуги, серпи та кам'яні жорна. Поряд з хліборобством існувало тваринництво у формі приселищного стада. Археологи знаходять ремісничі майстерні — залізоробні, ковальські, гончарні.

Пізніше, за літописними даними, відомо вже 14 різних племенних груп, що об'єднуються в союзи — княжіння, створюючи передумови для виникнення східнослов'янської державності та розвитку культури.

Реміснична та побутова культура східних слов'ян. Знахідки залишків сільськогосподарських знарядь праці та зерен культурних злаків, дані етнографії, писемні свідчення вказують на те, що основою господарства східних слов'ян було землеробство. Поряд з ним існували скотарство та промисли: мисливство, рибальство та бортництво. Останнє відігравало значну роль у житті слов'ян.

З ремесел були поширені виготовлення заліза та металообробка. До VIII ст. рівень залізоробних горнів та ковальського реманенту був ще недосконалим. Хоча якість отримуваного металу (криці) була невисокою і потребувала додаткової обробки, проте вона цілком була придатна для виробництва основних знарядь праці, предметів побуту, зброї.

Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Тому в давніх українців будівництво будинку, вибір місця були регламентовані великою кількістю обрядів і ритуальних дій.

Основним будівельним матеріалом у наших предків, як і в інших; народів Європи, було дерево. За етнографічними даними, що сягають; глибин століть, відомо, що східні слов'яни ніколи не ставили будинки: там, де колись був шлях, чи там, де знайдено останки людини, де людина була поранена звіром чи ворогом. До наших днів дійшла велика кількість різноманітних способів гадання при виборі конкретного місця для будівництва: висівання зерна, маніпуляції з водою, горщиком, вовною та ін.

Характерним для всіх слов'янських жител є те, що вони заглиблювались у землю на 30—80 см, а іноді й більше, доти, поки не траплялись тверді материкові основи. Потім робились зруби з дерева, дахи покривались деревом або соломою. У такому житлі взимку було затишно, а влітку — прохолодно. Обов'язковим атрибутом слов'янської будівлі була піч, яку складали з каменю або глиняних блоків.

Важливе місце в системі культури будь-якої етноісторичної спільності має набір посуду, який втілює в собі етнічні особливості, естетичні смаки людей, рівень культурного розвитку. Посуд відбиває традиційність культур, пов'язується з цілою системою звичаїв.

Говорячи про традиційний посуд русичів доби середньовіччя, слід мати на увазі не лише глиняні вироби, а й дерев'яні.

Керамічний посуд характеризується наявністю кількох типів посуду: різних горщиків, мисок, сковорідок, кухлів, які ставили в піч з невисоким склепінням. Це виділяє посуд наших предків від начиння інших народів, які користувались котлом, підвішеним над вогнищем.

Сучасна наука має небагато даних щодо характеристики одягу східних слов'ян, оскільки панував обряд спалення небіжчиків. Можна припустити, що основні риси костюма були близькі до селянського одягу доби Київської Русі. На думку етнографів, такі елементи традиційного одягу, як тунікоподібна сорочка, одяг типу плахти, набірні пояси, прості ювелірні прикраси, постоли, сягають ще більш віддалених часів. Одяг такого типу був поширений і серед інших народів Європи.

Релігійні вірування слов'ян: обожнювання сил природи в різноманітних, формах і культ роду. Ранньою дохристиянською релігією в праукраїнців був язичницький політеїзм, або багатобожжя, що являв собою нашарування різних вірувань досло-в'янських епох. Східні слов'яни уявно населяли природу численними фантастичними божествами — русалками, берегинями, лісовиками, водяниками та ін.

Поряд з віруванням в істот обожнювались всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива шана віддавалась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я свято оберігалось. Перше місце займав дуб, особливо старий — символ мудрості; ясен — присвячувався Перуну; клен і липа — символи подружжя; береза — символ чистоти. Мабуть, з цих давніх часів веде відлік поетичне народне свято Зеленої неділі, коли практично кожну українську оселю прикрашають зеленню як символом чистоти, сили духа, єднання з природою.

Поряд з матеріалізованими уособленнями божої сутності східні слов яни вірили у присутність особливої суті — душі, яка, за їхнім поняттям, продовжувала існувати після смерті людини і залежно від його чеснот ставала або рабом, або добрим духом. На кожному кроці відчувалась присутність предків, «дідів», зокрема під час народження, весілля, смерті.

Важливою рисою вірувань праукраїнців дохристиянської доби була життєрадісність. Вони не мали в своєму пантеоні суворих, жорстоких богів, а жили спільним життям з природою, відчували її тепло і ласку.

Крім системи культів і вірувань мали наші предки широко розвинену народну творчість, фольклор. У творах усної словесності слово і текст ніколи не існують самі по собі, а завжди в контексті обрядової дії, яка, в свою чергу, має практичну скерованість.

Народна творчість слов'ян. Усна поезія у наших предків з давніх часів користувалась широкою популярністю, вона була невід'ємною частиною духовного життя трудового народу. Нею виражали труднощі боротьби з силами природи, свої погляди на світ, своє горе і радощі. З широкого загалу виходили співці й музиканти, майстри різних видів прикладного мистецтва, оповідачі билин, різних переказів, казок, загадок тощо.

Фольклор відбивав трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшли своє відображення у так званій календарній і обрядовій поезії, дослідити і вивчити яку можна на підставі архаїчних залишків у побуті українців.

До календарної поезії можна віднести зразки народної творчості, пов'язаної із зміною пори календарного року — весни, літа, осені, зими. До обрядової поезії належить усна народна творчість, пов'язана з обрядами, в основному весільними й поховальними. В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими.

У календарній народній поезії найбільш відображено анімістичні вірування, одухотворення природи, віру в магічні сили її явищ тощо. До такої поетичної творчості належать колядки і щедрівки зимової пори, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші пісні весни і літа. Переважна більшість з них пов'язана з народженням, смертю і воскресінням природи. Пізніше язичницькі обряди обожнення природи поєднувались з християнськими віруваннями про народження, смерть і воскресіння Христа.

Поступово більша частина обрядової поезії втратила своє культове значення і лише колядки (які виконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і Водохрещу) тривалий час зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.

Отже, досягнення східнослов'янських народів у господарській діяльності, багата і різнопланова народна творчість, мораль, героїчна боротьба за незалежність з кочівниками, поступове об'єднання в єдиній державі — Київській Русі сприяли розвитку своєрідної, неповторної матеріальної і духовної культури.

Перша держава східних слов’ян, яку історики називають Київською Руссю, існувала в ІХ-ХІІІ ст. Це була одна з найбільш розвинутих держав тогочасної Європи. Найбільшої могутності Русь досягла в ХІ ст. при князюванні Ярослава Мудрого. За різними підрахунками, Київська Русь мала від з до 12 млн. населення і охоплювала територію близько 800 тис.кв.км.

Історичні чинники формування культури давньоруської держави:

1. К.Р. успадкувала культуру тих східнослов’янських та неслов’янських племен, які складали етнічне ядро цього державного утворення. Етнічну основу держави складали східні слов’яни, що були об’єднані у великі міжплемінні союзи. Окрім східних слов’ян у межах К.Р. проживали фіно-угорські, тюркські та балтські племена.

2. Входження у загальноєвропейський історико-культурний простір. На це були причини як географічного, так і історичного характеру. Держава являла собою історично важливу, контактну територію між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією та Скандинавією.

3. Рушієм нового культурного процесу стала християнізація Русі. У 988 р. в історії нашого народу сталася надзвичайна подія, що змінила подальший перебіг його духовного й культурного розвитку – було прийнято християнство. Прийняття християнства поєднало Русь із традиціями візантійського православ’я, політичною думкою та культурними досягненнями.

Основні здобутки культури Київської Русі:

1. В галузі культури особливо значним виявився вплив християнства на розвиток архітектури та живопису К.Р. Основні типи споруд: житлові, фортифікаційні, культові. Головний тип храму – хрестово-купольний. Зразки давньоруської архітектури: Десятинна або Богородицька церква (996 р.), Софійський собор у Києві (1037 р.), Спасо-Преображенський (1036 р.), Борисоглібський (1128 р.) собори у Чернігові, Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви у Києві, Успенська (1078 р.) церква Києво-Печерської лаври; одно купольні: П’ятницька церква у Чернігові, Успенський собор у Володимирі-Волинському, Михайлівський собор Видубицького монастиря (1088 р.), Іллінська церква у Чернігові та ін. Основні види давньоруського живопису: фреска, мозаїка, ікона, книжкова мініатюра.

2. Розвиток освіти та писемності у К.Р. ґрунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Найбільш досконалою абеткою, якою й було написано більшість літературних творів княжої доби була кирилиця. Шкільна освіта стає справою державної ваги за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

3. Великого значення і значного розвитку в культурі К.Р. набуває література. Основні жанри: перекладна література («Фізіолог», «Шестиднев», «Бджола»), агіографія («Києво-Печерський патерик», «Житіє Бориса та Гліба»), проповідницька література, публіцистика («Слово про закон і благодать» Іларіона), лицарська поезія («Слово о полку Ігоревім»), дидактика («Повчання дітям» Володимира Мономаха), літописи («Повість временних літ»). Найбільш давній зразок давньоруського книгописання – «Остромирове Євангеліє» (1056 р.).

4. Важливим показником розвитку культури К.Р. є формування права. Першим давньоруським писемним зведенням норм світського права стала «Руська Правда» (початок складання за часів Ярослава Мудрого).