22.Кругообіг промислового капіталу, його стадії і функціональні форми. Оборот капіталу.
Кругооборот промислового капіталу – процес послідовного пертворення капіталу із однієї форми в іншу без відповідного положення.
Капітал, обслуговуючи всі стадії виробництва, знаходиться в постійному русі. В економічному розумінні цей рух - це процес створення, збіль шення і реалізації вартості. З точки зору організаційної, рух капіталу - це його кругооборот. Перше було розглянуто в темі "Капітал і прибуток", друге є предметом даної теми.
Життєвий шлях капіталу історично і логічно починається з грошової форми. Історично капітал скрізь протистоїть іншим формам багатства, як грошове майно купців і лихварів. Але, як нам уже відомо, гроші самі по собі не є капітал. Щоб перетворити гроші в капітал, їх необхідно авансувати, зробити знаряддям
експлуатації найманих працівників і створення додаткової вартос ті. Тому підприємець із своїм грошовим капіталом (Г) спочатку звертається до товарного ринку і ринку праці. Тут він купує засоби виробництва (3В) і робочу силу (PC). Цей акт руху капіталу можна виразити формулою:
Виконуючи функцію купівельного засобу й засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу. Причому відбува ється не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додаткова вартість. Саме це й перетворює грошову форму капіталу на проду ктивну. Перетворення грошового капіталу на продуктивний - це перша стадія руху капіталу. Вона протікає у сфері обігу.
Процес руху капіталу, який охоплює три стадії, де він по слідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких виконує певну функцію, називається кругооборотом промислового3 капіталу.
Оборот капіталу – безперервно-повторюваний кругооборот в результаті якого авансови капітал повністю повертається у свою початкову форму(основний і оборотний капітал))
23.Економічні основи підприємництва.
Підприємництво – ініціатива людей в господарській діяльності, спосіб організації економічних сил;
ініціативна, самостійна господарська діяльність людей, направлена на отримання прибутку шляхом організації та використання ресурсів з метою виробництва та реалізації товару.
Функції:
ресурсна – реалізується в мобілізації капіталу, трудових та матеріальних, інформаційних ресурсів;
організаторська;
творча – пошук нових рішень.
Умови:
наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва (підприємець повинен обов”язково бути власником виробничого продукту та доходу, капіталу та землі);
певне економічне, правове та політичне середовище;
певна самостійність при виборі виду господарської діяльності, визначення цін, розпорядження отриманими прибутками;
певні правові гарантії: юридичний захист, державний арбітраж, законодавче забезпечення свободи конкуренції тощо;
повна економічна відповідальність за результати діяльності;
етика підприємництва.
Підприємство являє собою організаційно обособлену та економічно самостійну ланку економіки, яка виготовляє продукцію, виконує роботи або надає послуги. Кожне підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, систему звітності, банковський рахунок, товарний знак тощо.
Всі підприємства за ознакою їх цілей функціонування та характеру діяльності можна класифікувати на такі:
комерційні (характер їх діяльності засновується на отриманні прибутку);
некомерційні ( в цілях їх діяльності немає отримання прибутку).
Також за формою власності підприємства класифікують як:
приватні ( засновуються на власності майна окремих громадян, з правом використання робочої сили);
колективні (засновані на власності на майно трудових колективів);
державні (майно належить державі);
змішані (спільні) (створені на основі об”єднання майна різних власників).
Особливий інтерес являє класифікація по правовому статусу:
одноосібні;
кооперативні;
арендні;
господарські товариства.
24.=26.Витрати виробництва: суть, види і фактори, що визначають їх динаміку.
Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.
Класифікація:
Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва.
Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.
Змінні витрати (англ. Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.
Валові витрати (загальні витрати) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.
Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні приватному від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні приватному від ділення постійних витрат на обсяг виробництва.
Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати — за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.
Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.
Поточні витрати — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.
Граничні витрати — витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином.
Альтернативні витрати це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.
Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.
25.=27.Економічний зміст і суть ціни.
Важливою складовою функціонування ринкового механізму є ціна і ціноутворення.
Ціна – об’єктивне відношення між виробниками і споживачами, яке не залежать від волі і бажання кожного з них зокрема.
Ціна як екон категорія пройшла довгий і складний шлях становлення і утвердження, який вивчали багато науковців-економістів, таких як Кене, Сей, Сміт, Рікардо, Маршалл, Маркс…
Класифікація цін:
За територіальним критерієм:
Регіональні -світові
За обсягом продаж:
-оптові -роздрібні
3. За ступенем свободи їх встановлення:
-вільні –договірні –регульовані
До найважливіших економічних важелів підвищення ефективності виробництва відносять ціну, котра надає безпосередній вплив на виробництво, розподіл, обмін і споживання. Ціна відображає грошовий вираз вартості, це – економічна категорія, яка дозволяє побічно вимірити величину витраченого на виробництво товару суспільно необхідного робочого часу. В умовах товарного виробництва ціна виступає зв’язковою ланкою між виробником і споживачем, механізмом забезпечення рівноваги поміж попитом і пропозицією, а таким чином, ціни і вартості. З допомогою цін порівнюють витрати і результати господарської діяльності підприємства, економічно обґрунтовують найбільш вигідні варіанти капіталовкладень, стимулюють виробництво і споживання, а також якість продукції.
Функції цін:
Облікова, розподільча, стимулююча, регулююча. Фактори зниження цін • зростання виробництва;• НТП; • ріст продуктивності праці;• зниження витрат; • конкуренція; • зниження податків; • розвиток прямих зв'язків; Фактори росту цін: • спад виробництва і монополізм підприємств; • збільшення маси грошей , у звертанні; • збільшення заробітної плати; • нестабільність економічної ситуації; • низька ефективність використання капіталу; • ажіотажний попит.
Політика цін є одним з найважливіших напрямів госп діяльності фірм.
Цінова політика – вироблення фірмою цілей і визначення сукупності екон і інших заходів щодо формування цін на сввою продукцію з метою досягнення максимізації прибутку.