3. Вібрація: джерела, класифікація і характеристики вібрації.

Вібра́ція — рух матеріальної точки або механічної системи, при якому почергово зростають і спадають за часом значення величини, що характеризує цей рух. Проявляється у вигляді механічних коливань пружних тіл.

Джерелом вібрації є механічні, пневматичні й електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, встановлене без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні і сільськогосподарські машини. За характером впливу на організм розрізняють загальну та локальну вібрацію. Загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини, локальна — залучає до коливання лише окремі частини тіла (руки, передпліччя, ноги).

Причинами вібрації можуть бути:

1) неврівноважені силові дії (зубчасті зачеплення, кривошипно-шатунний

механізм в двигунах і компресорах);

2) неврівноважені елементи, які обертаються: нерівномірний розподіл

продукту в млинах, центрифугах, сепараторах, що обертаються. Не

симетричний знос викликає биття. Дисбаланс через дефекти литва, не

симетричний розподіл маси та ін.;

3) вітровий резонанс (на цю причину до 50-х років минулого сторіччя не

звертали уваги).

Класифікація вібрацій:

1. За способом передачі на людину вібрація поділяється на:

а) Загальну - що передається через опорні поверхні на тіло людини, яка

сидить або стоїть.

б) Локальну - що передається через руки людини.

2. За напрямом дії вібрації поділяються:

а) такі, що діють вздовж осей системи координат Х, У, Z для загальної

вібрації, де Z вертикальна вісь;

б) такі, що діють вздовж осей системи координат Хр, Ур, Zр - для

локальної вібрації, де вісь Хр - збігається з віссю місць обхвату

робочого інструменту, вісь Zр - лежить в площині, створеною віссю Хр і

напрямом подачі або прикладання сили.

3. Загальна вібрація за джерелом її виникнення поділяється на:

а)транспортну вібрацію (під час руху машин по місцевості);

б)транспортно-технологічну (при роботі машин, що виконують технологічну

операцію в стаціонарному режимі);

в) технологічну - при роботі стаціонарних машин, або передається на робочі

місця, що не мають джерел вібрації.

Характеристика вібрацій

Умовно всі найскладніші вібрації або коливання можна подати як суму

простих. Найпростішими з коливань є гармонійні коливання, що

здійснюються за синусоїдальним законом. Основними параметрами вібрації,

що здійснюються за синусоїдальним законом, є:

1. Амплітуда вібропереміщення - Хm.

2. Амплітуда коливальної швидкості - Vm.

3. Амплітуда коливального прискорення - Am.

4. Період коливань - Т.

5. Частота - f, пов'язана з періодом співвідношенням f=1/T.

Вібропереміщення у разі синусоїдальних коливань визначається за формулою

Х = Хm·sin (щt + ц), (1.1)

де щ - кутова швидкість, щ = 2щf;

ц - початкова фаза вібропереміщення.

Через специфічні властивості органів чуття людини визначальними є не

амплітудні, а діючі значення параметрів, що характеризують вібрацію.

Так, діюче значення віброшвидкості є середньоквадратичне миттєвих

значень швидкості V (t) за час усереднювання Ty.

Враховуючи, що абсолютне значення даних параметрів вібрації змінюються в

дуже широкому діапазоні (до 11 порядків) у практиці віброакустичних

досліджень (як і при дослідженні шумів), використовуються логарифмічні

рівні відповідних параметрів.

Рівень будь-якого параметра вібрації також позначається L з відповідним

індексом.

У віброакустиці вібрації досліджують в октавах з такими

середньогеометричними частотами, Гц: 1, 2, 4, 8, 11, 31, 5, 13,125,...,

2000. Частоти, більше 31,5 Гц, враховують і звукові коливання.

Частоти до 13 Гц найбільш небезпечні, оскільки вони збігаються з власною

частотою коливань різних органів людини.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 3

1. Нормативно-правові акти з охорони праці: визначення, основні вимоги та ознаки.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України.

Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі, право на охорону праці.

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому Законові.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці не обмежується главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також “Основи законодавства України про охорону здоров‘я”, що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров‘я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. “Основи законодавства України про охорону здоров‘я” передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов‘язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об‘єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров‘я людей (ст. 28); вимагають проведення обов‘язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

Закон України “Про пожежну безпеку” визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2).

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство зобов'язане забезпечити всім працюючим на ньому безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності. Цією ж нормою передбачено, що працівник підприємства, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, забезпечується додатковою пенсією незалежно від розмірів державної пенсії, а також те, що у разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків підприємство добровільно або на основі рішення суду забезпечує сім'ю працівника допомогою відповідно до законодавчих актів України.

Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування шкоди і у т.ч. відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть працівника у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків.

Ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента України, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національних законів України безпосередньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Майже 200 підзаконних нормативних актів прийнято у відповідності з Законом “Про охорону праці” для регулювання окремих питань охорони праці. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в країні.

2. Класифікація та вплив шуму на організм людини.

Шум це будь-який небажаний звук, якій наносить шкоду здоров’ю людини, знижує його працездатність, а також може сприяти отриманню травми в наслідок зниження сприйняття попереджувальних сигналів. З фізичної точки зору - це хвильові коливання пружного середовища , що поширюються з певної швидкістю в газоподібній, рідкій або твердій фазі.

Класифікація

За походженням шуми бувають^[1]:

• аеродинамічного походження — шум, що виникає у газах;

• гідродинамічного походження — шум, що виникає у рідинах;

• електромагнітного походження — шум, що виникає внаслідок коливань елементів електромеханічних пристроїв під впливом магнітних змінних сил;

• механічного походження — шум, що виникає внаслідок вібрацій поверхонь машин та обладнання, а також ударів у з'єднаннях деталей, збірних одиниць або конструкцій у цілому.

За частотною характеристикою шуми звукового діапазону частот поділяються на:

• низькочастотний (<400 Гц);

• средньочастотний (400—1000 Гц);

• високочастотний (>1000 Гц).

За частотою звукові коливання поділяються на три діапазони: інфразвукові з частотою коливань менше 20 Гц, звукові (ті, що ми чуємо) ¾ від 20 Гц до 20 кГц та ультразвукові ¾ більше 20 кГц . Швидкість поширення звукової хвилі C ( м/с) залежить від властивостей середовища і насамперед від його щільності. Так, в повітрі при нормальних атмосферних умовах C~344 м/с; швидкість звукової хвилі в воді ~1500 м/с , у металах ~ 3000-6000 м/с.

В деяких галузях техніки, зокрема в електроніці та акустиці існує абстрактне поняття кольору шуму, що приписує шумовому сигналу певний колір виходячи з його статистичних властивостей. Однією з таких властивостей, за допомогою якої можна розрізняти види шуму, може бути спектральна густина (розподіл потужності за частотами). Прийнято розрізняти такі різновиди шумів за кольорами: білий шум, рожевий шум, червоний (коричневий) шум та сірий шум. Іноді виділяють й інші різновиди.

3. Травма, виробнича травма на виробництві.

Травмою називається пошкодження анатомічної цілісності тканин і органів тіла або порушення нормальних функ-ціональних процесів, що протікають у них, які виникають при раптовій дії на організм людини яких-небудь зовнішніх фак-торів. Виробнича травма - це травма, одержана працівником на виробництві при недотриманні вимог безпеки праці або неправильній організації праці. Виробничий травматизм - це явище, що характеризується сукупністю виробничих травм. Обставини, при яких людина отримує травму, називаються нещасним випадком.

Найчастішими травмами на підприємствах споживчої кооперації є порізи, відриви фаланги пальців, забиті місця від удару, опіки, електротравми тощо. При цьому нещасні випадки, никають в основному з технічних і організаційних причин. Технічні причини обумовлюються недосконалістю технологічних процесів, несправністю обладнання й інструментів, відсутністю охоронних захисних пристроїв, несправністю засо-бів захисту від ушкодження електричним струмом. Організаційні причини обумовлюються незадовільною організацією виробництва: - проведенням робіт без індивідуальних засобів захисту або із засобами захисту, що не відповідають характеру роботи, яка виконується; - допуском робітників, які не пройшли навчання до експлуатації обладнання; - несвоєчасним і неякісним інструктажем працівників; - незадовільною організацією та утриманням робочого місця; - порушенням виробничої дисципліни.