3. Вібрація: джерела, класифікація і характеристики вібрації.

Вібрація-це механічний коливальний рух системи з пружними зв’язками. Найпростішою формою вібрації є гармонічне коливання, по синусоїдальному закону. Час упродовж якого матеріальне тіло здійснює одне повне коливання, називають періодом коливання. Число повних коливань за одиницю часу називають частотою коливань. За одиницю частоти приймають одне коливання за секунду — герц (Гц).

Максимальне відхилення тіла від положення стійкої рівноваги, називається амплітудою (а), яка вимірюється в лінійних одиницях (м або см).

Вібрація як рух характеризується швидкістю і прискоренням. Максимальне значення швидкості Утах (м/с) і, прискорення ІУ^ (м/с2), коливального руху дорівнює:

Гармонічна вібрація відноситься до періодичних коливань, при яких кожне значення коливальної величини повторюється через рівні інтервали часу.

У виробничих умовах синусоїдальні вібрації зустрічаються рідко. При роботі машин і обладнання складні коливальні рухи є аперіодичними або квазіперіодичними і часто носять імпульсний характер.

Відносні (логарифмічні) рівні віброшвидкості (£,) і віброприскорення (£„), виражені у децибелах (дБ),

У механічних системах передача вібрації здійснюється через силову дію.Для опису процесу взаємодії коливальних систем вводиться поняття механічний імпеданс (2), який визначається як відношення коливальної сили до результуючої коливальної швидкості (Р), в точці прикладання цієї сили: 2 =Т- V.

Коливальна швидкість, що дорівнює 1-Ю"4м/с, вловлюється людиною як поріг відчуття.

Класифікація

Відповідно з діючими санітарними нормами ДСН 3.3.6.039-99, виробничі вібрації за своїми фізичними характеристиками мають досить складну класифікацію.

1. За способом передачі на людину, вібрації умовно поділяються на: місцеву (локальну), що передається на руки працюючого і загальну, що передається через опорні поверхні на тіло людини у стоячому або сидячому положенні. Загальні вібрації визначаються як вібрації робочого місця. На виробництві має місце поєднання місцевої і загальної вібрації (комбіновані).

2. За характером спектру, вібрації поділяються на широкосмугові та вузько-смугові.

3. За частотним складом, вібрації бувають: низькочастотними з частотою 16 Гц; середньочастотними з максимальним рівнем в октавних смутах 31,5 і 63 Гц; високочастотні - 125, 250, 500 і 1000 Гц - для локальних вібрацій. Для вібрації робочого місця — відповідно 1 Гц; 9 Гц; 8—16 Гц; 31,5 і 63 Гц.

4. За часовими характеристиками розглядають вібрації: постійні, для них величина віброшвидкості змінюється не більше, ніж в 2 рази протягом І хвилини; непостійні, для яких величина віброшвидкості змінюється не менше, ніж в 2 рази протягом 1 хвилини.Непостійні вібрації за аналогією із шумом поділяються на коливальні у часі, перервні та імпульсні.

Джерела вібрації

Виробничими джерелами локальної вібрації є ручні механізовані машини ударної, ударно-обертової та обертової дії з пневматичним або електричним приводом.

Інструменти ударної дії створені на основі принципу вібрації. До них відносяться клепальні, рубильні, відбійні молотки, пневмотрамбовки. До машин ударно-обертової дії відносяться пневматичні і електричні перфоратори, які переважно використовуються на бурових і гірничодобувних роботах. До ручних механізованих машин обертової дії відносяться шліфувальні, свердлильні машини, електро- і бензопили. Вібрація цих машин виникає як супутній чинник внаслідок взаємодії ріжучих інструментів з поверхнею що, обробляється, а також дисбалансу механізмів, що обертаються, або дисбалансу механізмів, що співударяються.

Локальна вібрація має місце при точильних, наждачних, шліфувальних, полірувальних роботах, що виконуються на стаціонарних станках з ручною подачею виробів, а також передається через органи ручного керування машинами та обладнанням..

Загальна вібрація (вібрація робочих місць) за джерелами виникнення, поділяється на транспортну, транспортно-технологічну і технологічну.

Водії транспортних машин, а також оператори транспортно-технологічного обладнання підпадають під дію як загальної так і місцевої вібрації (через ходову частину і рульове кермо). На робоче місце передається низькочастотна поштовхоподібна вібрація неупорядкованого характеру, що виникає в процесі руху машини по нерівній поверхні, а також вібрація, що виникає внаслідок роботи двигуна і трансмісії. Ці вібрації мають середній і високочастотний спектральний склад і можуть перевищувати нормативні рівні.

БІЛЕТ № 28

1

До первинних засобів пожежогасіння відносяться вогнегасники, гідропомпи (невеликі поршневі насоси), відра, бочки з водою, лопати, шухляди з піском, азбестові полотнини, повстяні мати, повстини, ломи, пилки, сокири.

Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на виробничій території з розрахунку один щит на 5000 м2. Вони фарбуються у червоний колір.

Відповідно до використовуваної гасячої речовини вогнегасники поділяються на повітряно-пінні, хімічно-пінні, вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові, порошкові.

Для різних об'єктів і приміщень існують норми первинних засобів пожежогасіння. На кожні 100 м² полу виробничих приміщень звичайно потрібно 1-2 вогнегасники.

Пінні вогнегасники мають дві ізольовані ємності, заповнені такими речовинами, що при змішуванні утворюють вогнегасну піну. Час дії пінних вогнегасників 50...70 с, довжина струменя 6...8 м, кратність піни 5, стійкість 40 хв.

Вуглекислотні вогнегасники заповнені зрідженим вуглекислим газом, що знаходиться під тиском 6 МПа. Для приведення їх у дію досить відкрити вентиль. Вуглекислий газ виходить у вигляді штучного снігу й відразу перетворюється в газ.

Порошкові вогнегасники застосовують для гасіння горючих лужних металів. Викид порошкового заряду з балона вогнегасника виконується за допомогою стиснутого повітря, що автоматично подається із спеціально вбудованого балончика.

2

Безпека виконуваних робіт суттєво залежить від дохідливості, швидкості та точності зорової інформації. На цьому основане широке використання на підприємствах знаків безпеки та сигнальних кольорів, які відіграють роль закодованого носія відповідної інформації. Кольори сигнальні та знаки безпеки регламентовані ГОСТ 12.4.026-76. Відповідно до цього нормативного документу у нас, як і в багатьох інших країнах, прийняті наступні основні сигнальні кольори: червоний — „небезпека", жовтий — „увага'', зелений — „безпека", синій — „інформація".

Червоний — колір призначений для позначення протипожежних засобів та абсолютної (невідкладної) зупинки. Крім того, ним фарбують місце, обладнання та прилади, де може виникнути вогненебезпечна чи аварійна ситуація.

Жовтим кольором фарбують небезпечні зони устаткування, низько розташовані над проходами конструкції, виступи на підлогах, а також засоби внутрішньоцехового транспорту. Для більшої помітності застосовують чередування жовтих та чорних смуг.

Зелений колір свідчить про безпеку, зокрема про безпеку руху, а синій служить для інформації. Білимпроїздів, проходів, місць складування. кольором позначають межі

ГОСТ 12.4.026-76 регламентує також відповідне пофарбування інженерних конструкцій (трубопроводів та електрошин).

Знаки безпеки призначені для попередження працюючих прб можливу небезпеку, про необхідність застосування відповідних засобів захисту, а також дозволяють чи забороняють певні дії працівників. Встановлені знаки безпеки наступних груп: забороняючі, попереджуючі, приписуючі та вказівні (рисунок дивись на четвертій сторінці обкладинки).

Для створення оптимальних умов зорової роботи слiд кiлькiсть та якiсть освiтлення пов'язувати з кольоровим оточенням. Так, якщо интерьєр зафарбований у темнi кольори, то для створення гарної освiтленостi необхiдно використовувати бiльш потужнi джерела свiтла, оскiльки темнi поверхнi поглинають значну частину свiтлового потоку та створюють контрастнi світлотіні, що втомлюють очi. Причиною втомлюваності може служити також надмiрна блискучiсть поверхней оточуючих конструкцiй. Блискучi поверхнi створюють свiтловi блики, якi викликають тимчасове осліплення. Нерiвномiрнiсть освiтлення та рiзна блискучiсть оточуючих предметiв приводить до частої переадаптацiї очей пiд час роботи та внаслідок цього - до швидких втомлення органiв зору. Тому добре освiтленi поверхнi, що знаходяться в колi зору, краще зафарбовувати у кольори середньої освітленості.

Залежно вiд спектрального складу свiтлових потокiв випромінюваних джерелами свiтла, по рiзному сприймаються кольори поверхней оточуючих предметiв. Тому при створеннi комфортного кольорового клiмату у виробничих примiщеннях поруч з правильним рiшенням кольорового оточення велике значення має вибiр найбiльш рацiональних джерел свiтла.

3 Гігієна праці розглядає питання, пов'язані з умовами роботи і їхнім впливом на людський організм; розробляє гігієнічні і лікува­льно-профілактичні заходи, спрямовані на поліпшення і збереження здоров'я працівників, підвищення працездатності і продуктивності праці. Діяльність людини, залежно від умов реалізації і особливос­тей технологічних процесів, може супроводжуватись суттєвим від­хиленням параметрів виробничого середовища від їх природного значення, бажаного для забезпечення нормального функціонування організму людини.

Уникнути небажаного впливу техногенної діяльності людини на стан виробничого середовища і довкілля в цілому практично не­реально. Тому метою гігієни праці є встановлення таких граничних відхилень від природних фізіологічних норм для людини, допусти­мих навантажень на організм людини, які не будуть викликати не­гативних змін у функціонуванні організму людини і окремих його систем.

Особливе значення має оцінювання умов праці, яке є основою для вжиття заходів, необхідних для запобігання небезпекам або зве­дення їх до мінімуму.

Відповідно до "Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу", затвердженої МОЗ від 27.12.2001 за № 528 класу умов праці визначається тим чинни­ком виробничого середовища, напруженості або тяжкості праці, який має найбільше відхилення від нормативних вимог.

Шкідливі фактори виробничого середовища відповідно до Гі­гієнічної класифікації поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та фактори трудового процесу.

Фізичні фактори: мікроклімат (температура, вологість, швид­кість руху повітря, теплове випромінювання); виробничий шум, ультразвук; вібрація (локальна, загальна); неіонізуючі електромагні­тні поля і випромінювання (електростатичні поля, постійні магнітні поля, електричні і магнітні поля промислової частоти (50 гЦ)); елек­тромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону, електрома­гнітні випромінювання оптичного діапазону (у т.ч. лазерне та ульт­рафіолетове); іонізуючі випромінювання; освітлення - природне (ві­дсутність або недостатність), штучне (недостатня освітленість, пря­ма і відбита сліпуча блискучість, пульсація освітленості).

Хімічні фактори: речовини хімічного походження, деякі речо­вини біологічної природи, що отримані хімічним синтезом, та/або для контролю яких використовуються методи хімічного аналізу.

Біологічні фактори: мікроорганізми-продуценти, живі клітини і спори, що містяться в препаратах, патогенні мікроорганізми.