28. Назвіть основні неспецифічні та специфічні фактори захисту порожнини рота та розкрийте їх роль у попередженні стоматологічних захворювань.

Захисні механізми порожнини рота поділяють на дві групи: неспецифічні (дія яких спрямована на всі - органічні й неорганічні - чужорідні для організму агенти) та специфічні (що утворилися в організмі у відповідь на певні види мікроорганізмів). Найбільш відомим неспецифічним чинником захисту, що міститься в ротовій рідині, є лізоцим. Це муколітичний фермент, що руйнує оболонку деяких мікроорганізмів (зокрема, грампозитивних), стимулює фагоцитарну активність лейкоцитів, бере участь в регенерації біологічних тканин. Захисна роль ферментів слини може проявлятися також у порушенні здатності мікроорганізмів фіксуватися на поверхні зуба або на слизовій оболонці порожнини рота. Зокрема, ферменти слини, руйнують декстрани, що утворює карієсогенний штамом S. mutans, внаслідок чого ці мікроорганізми втрачають здатність фіксуватися на емалі та викликати карієс.

В ротовій рідині завжди присутні лейкоцити, лімфоцити, які надходять із ясеневих кишень. Провідну роль у фагоцитозі відіграють нейтрофільні лейкоцити і макрофаги. Вони захоплюють мікроорганізмі інші клітини та чужорідні частинки, перетравлюють їх в лізосомах за допомогою ферментів - протеаз, пептидаз, нуклеаз, фосфатаз, ліпаз та інших. Фагоцитоз – це філогенетично найбільш древня форма неспецифічного захисту організму, що була відкрита І.І.Мечниковим.

Специфічні чинники захисту в порожнині рота представлені імуноглобулінами, серед яких провідну роль відіграє секреторний імуноглобулін А. Окрім нього в ротовій рідині присутні IgA, IgG, IgM . Секреторні імуноглобуліни класу А здатні перешкоджати адгезії бактерій на гладких поверхнях зуба і слизової оболонки порожнини рота, попереджуючи таким чином розвиток патологічних процесів. Антибактеріальна здатність ротової рідини сприяє підтриманню динамічної рівноваги між видами мікроорганізмів, що знаходяться в порожнині рота.

29. Склад та основні властивості емалі: проникність, розчинність та карієс резистентність.

Емалеві призми складається з апатитів багатьох типів, проте основним є гідроксиапатит — Са₁₀(РО₄)₆(ОН)₂, кількість якого в емалі дорівнює 75%. Окрім нього в емалі присутні: карбонат-апатити — 12%; хлорапатити — 4,4%; фторапатити — 0,6% а також карбонат кальцію — 1,3%; карбонат магнію — 1,6%. У складі хімічних неорганічних сполук емалі кальцій становить 37 %, а фосфор — 17 %.

Основними фізіологічними властивостями емалі є:

- карієсрезистентність;

- проникність;

- розчинність.

Карієсрезистентість емалі визначається співвідношенням Са/Р (так званий Са/Р коефіцієнт емалі) як основних елементів, що формують структуру емалі зуба. Високому ступеню карієсрезистентності емалі відповідає молярне співвідношення Са/Р = 1,67.

Кожен кристал емалі має гідратний шар зв’язаних іонів (ОН~) (гідратна оболонка кристалів), завдяки якому відбувається іонний обмін в емалі. В емалі присутня і вільна вода, що заповнює її мікропростори. Загальний об’єм рідини в емалі становить близько 4%. Емалева рідина виконує біологічну роль не тільки в період розвитку емалі, а й в сформованому зубі, забезпечуючи процеси іонного обміну.

Проникність емалі – одна з її фізіологічних властивостей, що забезпечує надходження мінеральних компонентів із ротової рідини у структуру емалі. Емаль є проникною в обох напрямках – від поверхні емалі до дентину і пульпи та від пульпи - до дентину і поверхні емалі.

Розчинність (кислотостійкість) – це здатність емалі протистояти

кислотній протравці.	Розрізняють	структурну і функціональну
кислотостійкість.	Структурна	кислотостійкість визначається

станом неорганічних і органічних структур емалі. О

Функціональна кислотостійкість емалі визначається рухом зубного ліквору, контрольованого пульпою зуба. Він рухається по дентинних трубочках, в товщі емалі по міжпризматичних проміжках і виходить на поверхню емалі.