68. Проаналізувати діяльність Української Центральної Ради.

З перших днів національної демократичної революції відбувалося згуртування національних сил, що призвело до виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух, — Української Центральної Ради. З ініціативою її утворення виступили водночас українські самостійники.

У Києві самостійників на той час очолював М. Міхновський — палкий прихильник ідеї незалежності України. Під час Першої світової війни Міхновський був мобілізований до царської армії і як юрист служив у чині поручника в Київському окружному суді, з початком революції він поринув у вир політичного життя.

3 березня 1917 року самостійники оголосили про організацію УЦР, що мала перетворитися на орган тимчасового правління незалежної України. З часом Рада повинна була скликати український парламент і сформувати підзвітний уряд.

До Центральної Ради ввійшли представники всіх українських партій: Української соціал-демократичної робітничої партії (УПСР), Української народної партії (УНП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української народної партії (УНП), дрібних партій. Очолював Центральну Раду видатний український історик, активний діяч національного руху М. Грушевський, важливу роль в її діяльності відіграли В. Винниченко, С. Єфремов, С. Петлюра, П. Христюк та інші.

Членами Центральної Ради стали майже всі відомі українські письменники, історики, юристи, інші представники інтелектуальної еліти. Діяльність Ради була зосереджена головним чином на вирішенні національного питання, досягненні автономії України.

Резиденцією Центральної Ради був Педагогічний музей у Києві. На місцях створювалися губернські, повітові й міські національні Ради.

Розпочавши свою діяльність із нечисленної групи відомих діячів українського національно-визвольного руху, УЦР згодом перетворилася на справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент.

Вплив Центральної Ради значно переважив вплив рад робітничих і солдатських депутатів, які орієнтувалися головним чином на частину міського населення і не українізовані підрозділи армії. Повний склад Ради восени 1917р. становив 822 члени. Формувалася вона за рахунок громадських організацій, політичних партій, територіальних представництв тощо. Всеукраїнська Рада селянських депутатів мала в УЦР 212 членів, Всеукраїнська рада військових депутатів — 158, Всеукраїнська рада робітничих депутатів — 100.

Центральна Рада об‘єднала більшість громадських об‘єднань, організацій, які діяли в Україні в післяреволюційну пору. За цими об‘єднаннями стояла більшість жителів в Україні. Це дозволяло УЦР на законних підставах виступати в ролі загальнонаціонального представницького органу.

69. Проаналізувати внутрішню і зовнішню політику гетьмана Павла Скоропадського.

Окупувавши УНР, німецьке командування не було зацікавлене тримати при владі Центральну Раду, тому що:

1. ЦР не мала адміністративного апарату для збору продовольства і сировини для Німеччини (через що постачання неодноразово зривалися);

2. проти союзу з ЦР (соціалістами) був кайзер Німеччини;

3. відсутність підтримки народом ЦР.

В результаті: 29 квітня 1918 р. на хліборобському з'їзді в Києві за підтримкою німецького командування була повалена ЦР і для «порятунку країни від хаосу» проголошений гетьманом Павло Петрович Скоропадський.

Внутрішня політика гетьманського уряду:

1. сформовано Кабінет міністрів із великих землевласників, в основному російськомовних (ряд українських діячів відмовилися ввійти в кабінет у зв’язку з розгіном ЦР);

2. налагоджено дієздатний адміністративний апарат (старости, земські урядники, фахові чиновники, поліція і т.п.), що забезпечило майже безперебійне постачання Німеччини продовольством, сировиною і т.д.;

3. розпочато формування білогвардійської Південної армії на чолі зі ставлеником Краснова — генералом Семеновим;

4. відновлено поміщицьке землеволодіння.

Зовнішня політика:

а) союз із Німеччиною;

б) встановлення дипломатичних відносин із 12 країнами;

в) підписано мирний договір із Росією;

г) безкінечна дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати східногалицькі землі і Холмщину;

д) контакти з білокозачим Доном.

Політика в області культури:

а) створення умов для розвитку просвітництва й української культури;

б) відкриття більше 150 гімназій, 2 університетів (у Києві і Кам'янці-Подільському), Української Академії наук;

в) відкриття національного архіву, Держбібліотеки й інших просвітніх центрів;

г) введеня у більшості шкіл української мови.

В цілому влада Скоропадського не була стійкою, тому що:

1. не розв’язала економічних проблем, повернула дореволюційні порядки на селі;

2. не створила національно-незалежної держави, оточивши себе царськими чиновниками, що мріяли про «велику і неподільну Росію»;

3. проводила каральні експедиції (захист поміщиків);

4. опора на німецькі війська була хиткою, тому що Німеччина програвала війну;

5. соціальна база гетьманщини була занадто вузькою, щоб влада протрималася тривалий час.

70. Охарактеризувати внутрішню і зовнішню політику Директорії.

У ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом була утворена Директорія УНР.

Директорії вдалося завоювати масову підтримку селянства, яке стихійно піднімалося на антигетьманську боротьбу. 14 грудня Скоропадський зрікся влади. Гетьманський режим перестав існувати. Рада Міністрів передала владу Директорії. 18 грудня 1918 р. Директорія УНР урочисто вступила до Києва.

Було оголошено про намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське, церковне і казенне землеволодіння. Уряд  мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав та планував установити в Україні національний варіант радянської влади, тим самим вибивши з рук більшовиків один з їх найважливіших пропагандистських козирів. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції.

Непослідовність курсу Директорії проявилася перш за все в розробці аграрної політики. Декларуючи вилучення землі у поміщиків без викупу і цим відповідаючи на тодішні запити селянства, Директорія прагнула заспокоїти і поміщиків, пообіцявши їм компенсації затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні та ін.) вдосконалення, раніше проведені в маєтках. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та ін. Було також оголошено про недоторканість земель промислових .підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і поміщикам-цукрозаводчикам. Конфіскації не підлягали також землі іноземних підданих.

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватікан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти, Польщею.

 Наступ радянських військ з нейтральної зони в Україну, в якому брали участь військові частини з РСФРР, почався наприкінці листопада, тобто в той час, коли війська Директорії були під Києвом і вирішувалася доля гетьманського режиму. Фактично із самого початку свого існування Директорія була у стані війни з радянською Росією. Радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

71. Охарактеризувати внутрішню і зовнішню політику Західноукраїнської Народної Республіки.

19 жовтня 1918 р. вважається днем проголошення на західноукраїнським землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка. Національні меншини дістали широкі права, їхнім представникам у майбутньому парламенті було обіцяно 30% депутатських місць.

Йдучи назустріч загальнонародному прагненню возз'єднання всіх українських земель у межах незалежної держави, керівники ЗУНР і УНР пішли на переговори про створення єдиної держави.  

Соціальна стабільність у державі забезпечувалась і розпочатою у квітні 1919 р. аграрною реформою, в результаті якої всі маєтки великих землевласників, переважно поляків, експропріювали, а їхні землі передбачалося поділити між малозабезпеченими та безземельними селянами.

Зовнішня політика ЗУНР, як і внутрішня, була надзвичайно складна. З перших днів свого існування Республіка опинилася в стані війни з Польщею. Спроби добитися міжнародного визнання ЗУНР закінчилися невдачею. Представники Антанти натомість визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини.

Через 9 місяців свого існування ЗУНР була ліквідована, а народ опинився в польській неволі, далеко гіршій за австрійську. Як і УНР, ЗУНР формувалася в надзвичайно несприятливій зовнішній обстановці. З перших днів свого існування вона опинилася в стані війни з Польщею, яка прагнула встановити контроль над Західною Україною. 21 листопада, після тритижневих боїв, українські війська залишили Львів. Столицю ЗУНР перенесли до Тернополя, а потім до Станіслава. Одночасно йшла організація регулярного війська ЗУНР, яке дістало назву Українська Галицька Армія (УГА). Деякий час УГА стримувала наступ поляків. Але сили були нерівні. ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції. Антанта погоджувалася на передачу Галичини Польщі, щедро допомагаючи їй озброєнням і спорядженням, перекидаючи в Західну Україну найбоєздатніші польські війська. В 1919 р. УГА була проведена блискуча наступальна операція, що ввійшла до історії як Чортківська офензива. 25 тис. українських солдатів і офіцерів примусили відступати 100-тисячну польську армію. Проте наприкінці червня українські війська відступили до Збруча, де з'єдналися з частинами армії УНР. ЗУНР увійшла до історії як героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, вільний, демократичний розвиток.

72. Дати оцінку політичним подіям жовтня 1917 року в Росії та розкрити причини перемоги радянської влади в Україні в революції 1917 – 1920-х років.

12 жовтня при Петроградській Раді був сформований військово-революційний комітет (ВРК). Керуючим став лівий есер П.Е.Лазімір, а фактичним керівником – Л.Д.Троцький. ВРК створювалась для захисту Рад від військового путча і Петрограду і від можливого німецького нападу. На практиці ж він став центром підготовки повстання. 16 жовтня ЦК РСДРП (б) створив більшовицький військово-революційний центр (ВРЦ). Він влився в ВРК і став керувати його діяльністю.

Тимчасовий уряд намагався протидіяти більшовикам, але його авторитет настільки впав, що він не отримав ніякої підтримки. Петроградський гарнізон перейшов на сторону ВРК. 24 жовтня солдати і матроси, робітники – червоногвардійці почали займати ключові місця в місті (мости, вокзали, телеграф, і електростанцію). До вечора 24 жовтня уряд був блокований в Зимовому палаці. А.Ф.Керенський ще в день покинув Петроград і відправився за допомогою на Північний фронт. Вранці 25 жовтня був опублікований призив ВРК «До громадян Росії». В ньому оголошувалося про незложення Тимчасового уряду і переході влади до Петроградського ВРК. В ніч з 25 на 26 жовтня були заарештовані в Зимовому палаці, міністри Тимчасового уряду. [4; 136]

Тимчасовий уряд був настільки бездіяльним, що перехід влади до більшовиків на всій території Росії відбувся дуже спокійно і без перешкод. Тільки в Петрограді і в Москві було вчинено деяку протидію. В Москві військові училища і невелике число студентів зайняли Кремль, телеграф і намагалися протидіяти біля тижня там відбувалися вуличні бійки, перш ніж більшовики взяли верх. В Петрограді військові училища недовго обороняли Зимовий палац. Тимчасовий уряд проіснував менше восьми місяців. Ленін в результаті говорив, що тоді влада в Росії лежала на землі і більшовикам потрібно було тільки підняти її.