63. Охарактеризувати соціал-демократичний рух в Російській імперії та Україні в другій половині хіх століття.

Розчарування частини народників у ставці на революційній потенціал селянства призводить наприкінці XIX століття до поширення ідеології марксизму, що стала базою формування соціал-демократичної течії суспільно-політичного руху. Марксизм у Росії здобув набагато більшу популярність, ніж на Заході. Причиною цього було те, що марксизм певною мірою продовжував ідеї народницького соціалізму і традиційну тактику народників.

Першими пропагандистами нового вчення в українських землях ще на початку 70-х років стали економіст М.Зібер та С.Подолинський. незабаром у 80-90-х роках у Катеринославі, Києві, Одесі та Харкові виникають нелегальні марксистські гуртки, які займаються агітацією та пропагандою серед робітників.

1897р. – створено “Союз боротьби за визволення робітничого класу” у Києві та Катеринославі, а пізніше і в інших містах.

У 1898р. у Мінську відбувся I з’їзд Російської соціал-демократичної партії. Серед дев’яти його делегатів четверо (Н. Вигдорчик, Б. Ейдельман, К. Петрусевич, П. Тучапський) представляли соціал-демократів України.

Поглиблення економічної кризи й загострення соціальних суперечностей надавали національно-визвольному рухові масовості і чіткішого політичного спрямування

64. Виявити вплив революції 1905 – 1907 років у Росії на розвиток робітничого і селянського руху в Україні та антиурядові виступи в збройних силах імперії.

Перший великий селянський виступ по Україні мав місце на Чернігівщині. В ніч на 22 лютого селяни Глухівського повіту розгромили цукрорафінадний завод і маєток цукрозаводника-мільйонера Терещенка на хуторі Михайлівському. Далі селянський рух поширився на інші губернії. Всього протягом січня – березня в Україні відбулося близько 140 селянських виступів. Революційна хвиля сколихнула й передові кола демократичної інтелігенції, середні верстви міського населення, студентство, учнівську молодь. Революція наростала з кожним днем, набуваючи всенародний характер.

У червні під керівництвом більшовиків у багатьох містах були проведені загальні політичні страйки. Під впливом революційних виступів робітничого класу посилилися селянські заворушення. Більшовики розгорнули агітаційну роботу серед селян, розповсюджували листівки, твори Маркса, Енгельса, Леніна, зокрема його брошуру "До сільської бідноти”, в якій викладались програмні вимоги партії з аграрного питання. Царські власті всіляко переслідували агітаторів, які поширювали революційну літературу, арештовували їх, але ніякі репресії вже не могли стримати хвилю народного гніву.

Посилення боротьби робітничого класу і селянства, нові поразки царизму в російсько-японській війні справили революціонізуючий вплив на армію і флот. Почалися виступи й серед солдатів та матросів. Вперше частина військової сили царизму – цілий броненосець – відкрито перейшла на сторону революції. Налякане загальним піднесенням революційного руху, царське самодержавство поспішило укласти мир з Японією. Незабаром був опублікований міністром Булигіном закон про скликання дорадчої Державної думи. За її допомогою царизм мав намір розколоти сили революції, відірвати від неї "помірковані” верстви населення, покласти край опозиційним виступам ліберальної буржуазії. Урядові об'єктивно допомагали в цьому меншовики, які визнали за необхідне взяти участь у виборах булигінської Думи. Більшовики ж оголосили активний бойкот Думі, поставили за мету не допустити її скликання. Тактику бойкоту підтримали також національні, соціал-демократичні і революційно-демократичні партії.

65. Проаналізувати аграрну реформу Столипіна та результати запровадження її в Україні.

Причини реформи:

1. прагнення царату відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі і закріпити в них приватновласницькі настрої;

2. усвідомлення правлячими колами необхідності прискорення розвитку капіталізму в селі американським шляхом, усвідомлення того, що селянська община є гальмом на цьому шляху;

3. прагнення ліквідувати аграрну перенаселеність у європейській частині країни шляхом переселення найбільш революційної і вибухонебезпечної частини селян у східні райони Росії.

Заходи Столипіна:

1. указом від 9 листопада 1906 р. і законом від 14 червня 1910 р. селянам дозволили виходити з общини й отримувати землю в приватну власність. Тим самим руйнувалося общинне землеволодіння;

2. створення на селі хутірського домогосподарства;

3. проведення переселенської політики.

Здійснення реформи було покладено на губернські волостні землевпорядні комісії.

Хід реформи:

1. в Україні з 1906 по 1915 р. з общини вийшли 468 тис. дворів або 30,2 % від загальної чисельності общинних земель. Причому на Правобережжі і в Полтавській губернії общинне землеволодіння зникло зовсім;

2. у ході створення хутірських домогосподарств Столипін хотів утворити міцну мережу багатих господарів-куркулів, які б служили опорою самодержавству на селі. Проте досягти поставленої цілі не вдалося. В Україні на початок 1916 р. було створено 440 тис. хутірських домогосподарств (13 % від загальної чисельності);

3. для надання допомоги селянам у створенні хутірського господарства був створений Селянський поземельний банк, який скуповував поміщицькі землі і продавав селянам;

4. у ході проведення переселенської політики з України досить багато селян переїхало до Сибіру.

Підсумки реформи: 1) столипінська аграрна реформа після скасування кріпосного права в 1861 р. стала певним кроком на шляху перетворення феодальної монархії на буржуазну; 2) вона прискорила розвиток капіталістичних відносин на селі; 3) однак у цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставлених цілей, оскільки реформа не встигла зруйнувати економічну основу феодальних відносин.

66. Охарактеризувати соціально-економічне та воєнно-політичне становище України в роки Першої світової війни.

З весни 1915 р. розпочалося значне поширення страйкового руху у країні, в тому числі й в Україні. З жовтня 1915 р. і впродовж 1916 р. страйковий рух продовжував розвиватися, набуваючи масового політичного характеру, бо робітники виступали проти війни і царського режиму. З жовтня 1915 р. до вересня 1916 р. в Україні відбулися 228 страйків, у яких брали участь близько 204 тис. робітників. Загалом з початку війни до березня 1917 р. в Україні відбулося 370 страйків, у яких брали участь близько 300 тис. робітників. Погіршилося і становище селян, передусім бідних і середніх. Більшість солдатів у діючій армії були із селян. Це викликало вже на початку війни широку хвилю стихійних селянських виступів. Половина губерній Російської імперії у 1914 р. була охоплена бунтами мобілізованих. Відбувалися вони і в Україні. Так, на початку війни у багатьох селах, особливо Київської, Подільської і Волинської губерній, мали місце антивоєнні виступи, насамперед мобілізованих до армії, під час яких вони громили поміщицькі маєтки, господарства заможних селян, вступали у збройні сутички з поліцією і військовими загонами. Зростання дороговизни, нестача товарів сільського вжитку, постійні реквізиції продовольства, фуражу, худоби, коней провокували виступи селян. Усього з серпня 1914 р. і до кінця 1916 р. в Україні відбулося 161 селянський виступ. Що стосується ставлення до війни політичних партій, які виражали й представляли інтереси різних станів і соціальних груп Російської імперії, то воно було неоднозначним. Так, загальноросійські буржуазні і буржуазно-поміщицькі партії стали на шовіністичні й оборонні позиції, висунувши такі гасла, як «захист Вітчизни», «війна до переможного кінця». Соціалістичні партії вважали першу світову війну імперіалістичною. Більшовики, наприклад, виступали проти підтримки царату у війні і висунули гасло поразки його у війні, перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. Своє ставлення до війни висловлювали й українські політичні партії, які займалися пошуком найраціональнішої орієнтації. Як відзначав В. Винниченко, це була насамперед, орієнтація на себе, на свої сили, на спасіння власними зусиллями своїх трудящих мас. До цієї української орієнтації належали переважно соціалістичні течії [8]. Оборонні позиції займали члени Української соціал-демократичної робітничої партії на чолі з С. Петлюрою і В. Винниченком. Утриматися від виступу як на підтримку війни, так і проти неї, а відстоювати нейтральну політику — таким було рішення Ради Товариства українських поступовців. Однак незважаючи на те, що частина українських політичних партій висловлювала підтримку Росії або відстоювала політику нейтралітету, російський уряд у період першої світової війни продовжував душити практично усі паростки національного життя українства. Так уже в перші дні війни київська адміністрація закрила газету «Рада», щомісячники «Літературно-науковий вісник», «Українську хату», щотижневик «Село». По всій Україні закривалися просвітницькі організації, видавництва, культурні товариства. Багато українських діячів було заарештовано і заслано до Сибіру. По суті Україна поверталася до найгірших часів національного гноблення. Все це радикалізувало український національний рух, по­силювало його опір царату.