3. Охарактеризувати основні типи історичних джерел з історії України.

Сукупність історичних джерел класифікують на п'ять основних типів: 1) речові джерела — пам'ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам'ятки; 2) етнографічні джерела — пам'ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу; 3) лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови; 4) усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.; 5) писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.

4. Розкрити методологічну основу вивчення історії України.

Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи: 1. Принцип об'єктивності. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес. Зобов'язує історика і кожного, хто вивчає історію, знаходити історичну закономірність суспільного розвитку. Водночас цей принцип вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань, підгонок під наперед задані схеми. 2. Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. По-друге, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин. По-третє, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії за умови збереження причинних зв'язків між різними явищами і подіями. Історія України як галузь історичної науки використовує загальнонаукові методи, серед яких — історичний і логічний. Застосування першого дає змогу простежувати історичні явища на всіх етапах розвитку з урахуванням специфічності перебігу в конкретних умовах місця і часу. Логічний метод відкриває можливості для аналізу історичних подій, явищ на кінцевій стадії їх розвитку. Історичний і логічний методи пізнання взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При вивченні історії України також використовуються (особливо зарубіжними істориками) міжнаукові або міждисциплінарні методи: метод конкретних соціальних досліджень, математичні методи, методи математичної статистики та ін.

5. Розкрити процес появи первісної людини і найдавніших форм суспільного співжиття в південній частині Східної Європи.

 Первісне людське стадо поступово перейшло у родову общину із спільною власністю на засоби виробництва. Водночас відбуваються значні зрушення в господарській діяльності людини, вдосконалюються знаряддя праці. На зміну палиці і загостреному каменю приходять металевий спис і списометалка — попередник лука. Це значно підвищило ефективність полювання. Поява штучного житла й шитого одягу дала змогу людині розширити північні межі свого проживання на Землі. Стоянки доби пізнього палеоліту знаходять по всій території України.

Впродовж тривалого часу первіснообщинна формація пройшла кілька стадій свого розвитку. Чітко виділяються дві стадії-епохи: споживчого і відтворюючого господарства.Основна мета первісного виробництва полягала у створенні необхідного продукту для забезпечення фізичного існування людини і розширеного відтворення населення.

У межах первіснообщинної формації відбулося два великі суспільні поділи праці. Перший характеризувався виділенням пастуших племен, що зумовило значне підвищення продуктивності праці, появу додаткового продукту й обміну. Другий пов'язаний з виокремленням виробництва металу як самостійної галузі виробництва.

Історію первіснообщинного ладу поділяють на чотири періоди. В основу визначення хронологічних меж кожного періоду покладено домінуючу роль того чи іншого матеріалу при виготовленні знарядь праці: каменю, міді, бронзи і заліза. Відповідно до цього археологи розрізняють: 1. Кам'яний вік. Він охоплює період від 1 млн до 6—5 тис. років тому.

2. Енеоліт, або міднокам'яний вік (IV—III тис. до н.е.). 3. Бронзовий вік (кінець III — початок І тис. до н.е.). 4. Ранній залізний вік. На Кавказі він починається з X ст. до н.е., в Україні й Південній Росії — з V—VI ст. до н.е. і триває до утворення класових суспільств-держав.

6. Розкрити місце трипільської культури в історії України.

Трипільці залишили помітний слід в етнокультурному розвитку Європи, починаючи з неоліту і закінчуючи мідно-бронзовим віком.  Трипільці жили великими селами по 600—700 осіб.

Орнамент на череп'яному посуді свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили. Трипільці користувалися дерев'яним плугом, завдяки чому землеробство стало більш надійним способом добування їжі, ніж мисливство. Відомо, що вони застосовували й перші метали — мідь.

Таким чином, на території України ще за часів неоліту розвинулася могутня культура, яка пов'язана з іншими високо розвинутими культурами Східної Європи і Малої Азії і є ланкою єдиного ланцюга.

7. Розкрити причини розпаду первіснообщинного ладу і зародження ранньокласового суспільства.

Застосування залізних знарядь значно підвищило продуктивність праці в усіх галузях господарства, прискорило процеси еволюції людського суспільства від родоплемінного ладу до класових суспільств.

Основною причиною розпаду первіснообщинних відносин був суспільний розподіл праці, та, як слідство, соціальна нерівність. Початок цього процесу можна виділити з появи скіфів та їх розвитком на території України. Першим та найдовшим розділенням суспільства на класи став рабовласницький устрій.

8. Охарактеризувати заняття і побут праслов’янського населення.

   Античні міста-держави грали значну роль в розвитку цивілізації праслов’янського світу. Це були перші організовані міста на території України, центри культури та торгівлі.

населення були незначними. Тут відчувався більший вплив лужицької культури із заходу.    Праслов´яни середини і другої половини І тис. до н.е. вирощували пшеницю трьох видів (тверду, м´яку та карликову), жито, ячмінь, просо, боби, рапс, льон, розводили коней, корів, кіз, овець, свиней. Серед знарядь праці переважають залізні серпи, кам´яні зернотертки і т.ін. Майже кожне праслов´янське плем´я мало свою кераміку, що відрізнялася формою та орнаментацією.

   І тис. до н.е. було періодом формування праслов´янського язичництва. З´являлися нові релігійні уявлення. З ідеєю неба і сонця пов´язані щорічні святкові вогнища в час весняного рівнодення та літнього сонцестояння (Купала). Більшість праслов´янських культів і вірувань були пов´язані із землеробством.