10. Зв’язки пг з ін. Науками

Зв'язок ПГ з ін. науками багатосторонній. Виходячи з уявлень про двобічність ПГ, яка є водночас, як географічною, так і політичною наукою, вона має тісні зв’язки як із системою географічних наук, так із системою політичних наук. У с-мі геогр. наук вона є складовою частиною СЕГ, але водночас ця наука є синтетичною, що синтезує висновки географії господарства, населення, культури, ін. сусп. наук та політизую всю суспільну географію. В системі політичних наук вона має тісні зв’язки з політологією, міжнародним правом, наукою про міжнародні відносини, адміністративним правом і вносить у регіональні та та порівняльні аспекти цих наук потужний географічний контекст. Пов’язана ПГ також з історією, економікою, особливо з міжнародно-економіними дослідженнями та наукою про розміщення продуктивних сил, етнографією, релігієзнавством та ін.

11. Розвиток пг ідей в Україні

ПГ України розвивають економісти, історики, географи, духовенство, письменники тощо. Вони порушували такі питання: обґрунтування державної території , державних кордонів, місце України в світі і Європейському регіоні…

С.Рудницький заклав наукові основи укр. політичної географії загалом, зокрема у його монографії «Українська справа з погляду політичної географії» (1923). Він писав, що політична географія займається досвідом і представленням взаємин поміж державним життям людства та Землею. Основою його політико-географічних студій стала проблема державності України, встановлення її державних кордонів на основі ідентифікації корінних етнічних земель, визначення місця України на політичній карті Європи та світу. У державотворенні головним вважав національний принцип.

В.Кубійович - продовжувач українознавчих ідей С.Рудницького. Найвідоміша його праця - «Атлас України й сумежних країв» (1937).

На зламі 19-20 ст і у першій пол. 20 ст певний внесок у розвиток геополітики зробили історики С.Томашівський та М.Кордуба, В.Кучабський та Ю.Липа.

С.Томашівський найбільш точно окреслив крайні пд.-зх межі етнічної укр. території.

М.Кордуба у працях «Населення пн-зх України» і «Т-я й н-ня України» та інших розкрив динамічно-часові та геопросторові аспекти українства.

В.Кучабський вперше показав Україну, особливо Західну, у геополітичних координатах міжвоєнного періоду. Його праці: «Геополітика», «Зміни поглядів на політику як науку» (1925).

Ю.Липа розробив так звану «Чорноморську доктрину України.»

24. Внесок с.Рудницького у розвиток пг і геополітики

С.Рудницький заклав наукові основи української політичної та військової географії загалом, зокрема у його фундаментальній монографії «Українська справа з погладу ПГ», і особливо ПГ України. Основою його політико-географічних студій стала проблема державності України, встановлення її державних кордонів на основі ідентифікації корінних етнічних земель, визначення місця України на політичній карті Європи та світу. У державотворенні головним вважав національний принцип. Розумів Україну як країну, що має об’єднати всі українські етнічні землі «від Сяну до Дону і по Кавказ» у єдину Соборну Самостійну Державу. Велику увагу звернув на причорноморське географічне положення України, її вихід до країн Близького і Середнього Сходу, а також межування з Польщею та Росією. У своїх працях він визначив максимальну (1056 тис км²) і мінімальну (905 тис. км²) укр. національну територію. Важливим внеском Рудницького в науку є його геополітичні концепції і прогнози, теоретичні засади ПГ. Він обґрунтував фундаментальні принципи побудови держави, таких як єдинодержавний (імперський), класовий і національний.

Рудницький запропонував поділ Сх. Європи, який передбачав 6 природних країв: Біломоршин, Балтія, Московщина, Уралія, Каспій та Україна.

Головні праці С.Рудницького з геополітики: «Українська територія і народ», «Чому ми хочемо самостійної України? », «Українська справа зі становища ПГ».