- •1. Об’єкт, предмет, зміст пг.
- •2. Структура пг
- •3. Основні поняття і категорії пг
- •4. Пг і геополітика
- •5. Пг і геостратегія
- •6. Пг і геоекономіка
- •7. Зв’язки пг з ін. Науками
- •8. Функції пг
- •9. Періодизація розвитку пг
- •10. Зв’язки пг з ін. Науками
- •11. Розвиток пг ідей в Україні
- •24. Внесок с.Рудницького у розвиток пг і геополітики
- •25. Внесок г. Маккіндера у розвиток пг і геополітики
- •27. Внесок р.Челлєна у розвиток пг і геополітики
- •34. Внесок к.Ріттера у розвиток пг і геополітики
- •38. Протонауковий період розвитку пг
- •39. Французька пг
- •41. Квазінауковий період розвитку пг
- •42. Науковий період розвитку пг
- •43. Концептуальний аспект поняття геополітики
- •45. Культурно-психологічний аспект поняття геополітики
- •46. Реалістична традиція в геополітиці
- •47. Ідеалістична традиція в геополітиці
- •48. Геополітичні ідеї н.Маккіавеллі
- •49. Геополітичні ідеї а. Мегана
- •50. Геополітичні ідеї к. Гаусгофера
- •51. Геополітиичні ідеї к.Шмітта
- •52. Японські геополітичні ідеї
- •53. Особливості французької політичної думки
- •54. Розвиток іконографії держави
- •55. Геополітиичні ідеї і.Боумена
- •56. Геополітична модель "гартленд-римленд" н.Спайкмена
- •57. Геополітиичні ідеї с.Когена
- •58. Геополітиичні ідеї з.Бжезінського
- •59. Геополітиичні ідеї к.Грея
- •60. Геополітична доктрина Соколовського.
- •61. Геополітичні погляди «нових правих»
- •62. Геополітичні погляди «група Геродота»
- •63. Поняття про геополітичні коди
- •65. Геополітичні погляди п.Галлуа
- •66. Геополітичні погляди ф.Фукуями
- •68. «Промосковська» українська геополітична доктрина.
- •69. Західна українська геополітична доктрина.
- •70. Балтійсько-Чорноморська і Чорноморська українські геополітичні доктрини.
- •71. Російські політичні доктрини: Третього Риму і панславізму.
71. Російські політичні доктрини: Третього Риму і панславізму.
Автор теорії «третього Риму» - псковський ігумен Фелофей – у 1510-1511 рр писав, що історія людства – це теорія трьох світових царств, трьох обраних Богом народів. Два царства – Рим старий і Рим новий - уже впали внаслідок зради православ’я. Тому Москва – це третій і останній Рим, де зберігається православ’я. Ця теорія стала основою ідеологічного обґрунтування претензій Росії на культурну та державно-політичну спадщину Київської Русі на право, дане самим Богом «третьому Римові» - Москві розширювати землі і території на свій розсуд. Росія присвоїла собі месіанську роль у звільненні усіх слов’ян від їхніх гнобителів - германських чи мусульманських. У 19 ст. це вилилось у слов’янофільство і панславізм.
Доктрина панславізму виражена у книзі Данилевського «Розсип и Европа» (1888). Її суть в тому, що слов’янські держави мають бути об’єднані під началом Росії, однак зі столицею у Константинополі, який треба відвоювати у турків. Данилевський доводить, що Росія не є Європою ні в культурно-історичному, ні в воєнно-політичному аспектах. У цих відношеннях вона протиставляється не стільки окремим державам Європи, скільки усій Європі в цілому. Взаємини з будь-якою державою Європи мають визначатися тим, наскільки вони відповідають так званій «русско-словянской цели». З часів Данилевського ця доктрина дещо трансформувалася. І тому на озброєння береться «федерація східнослов’янських народів» - росіян, українців, білорусів. Адептами цього були М.Горбачов, Д.Лихачов, О.Солженіцин.
72. Російські політичні доктрини: євразійства і правозахисна.
Доктрина євразійства розроблена у 20-х роках ХХ ст. російськими емігрантами Н.Трубецьким, В.Ільїним, М. Шахматовим, Г.Флоренським та ін. У наш час цю доктрину «розвивають» рос. геополітик А.Дугін та укр. географ В.Дергачов. Євразійська доктрина передбачає модель «периферія-центр». Центром Євразії є Росія, а периферією – Європа, Китай, країни мусульманського світу. Це євразійське утворення має простояти «атлантичному трикутнику» - США, Канада, Великобританія. В цій доктрині Україна має враховувати своє геостратегічне положення і налагоджувати зв'язок по осі Берлін-Відень-Будапешт-Київ-Стамбул-Токіо.
Правозахисна доктрина симетрично відображає американську імперіалістичну політику неоглобалізму і захисту прав людини. Ця доктрина допускає втручанні Росії у внутрішні справи суверенних держав (н-д, Молдови, України, Грузії), застосування щодо них військової сили і навіть анексію частини території під виглядом захисту прав російськомовного населення. Її в різні роки активно підтримували А.Денікін, Ф.Тютчев, Ю.Лужков, В.Жириновський.