48. Геополітичні ідеї н.Маккіавеллі

Головна праця Макіавеллі – «Правитель». Всі його праці представляють собою аналіз причин успішного управління державою, робить спроби вивести закономірності політичного життя. Він автор «методу Макіавеллі», який опирався на вивчення самої дійсності, а не на абстрактно-філософські побудови. Трактат «Правитель»– це по суті інструмент для створення сильної централізованої держави, яка може протистояти ворогам. За Макіавеллі, на благо держави модна піти на все, для спасіння і захисту держави можна використовувати все: обман, жорстокість тощо. Правитель повинен мати «тверду рук», не бути гнучким, не зобов’язувати себе будь-якими моральними і етичними нормами заради державної безпеки або досягнення патріотичної цілі. Макіавеллізм став синонімом найбільш жорстоких засобів боротьби: обман, зрада, підкуп, вбивство. В «Роздумах» він розкриває такі ідеї: 1) найкращою формою організації держави є республіка, бо вона забезпечує гарантії безпеки і свободи своїх громадян; 2) авторитарні режими і імперії завжди закінчуються розпадом і знищенням.

49. Геополітичні ідеї а. Мегана

А. Меган головну увагу приділяв впливу морів та океанів на розвиток людства. Він вивів 6 фундаментальних чинників які визначають геополітичний статус держави:

1) географічне положення, насамперед відкритість держави морям та доступність морських комунікацій

2) фізична «відповідність» держави (природі її узбережжя)

3) обширність території (довжина берегової лінії)

4) кількість жителів

5) національний характер, насамперед така його складова як здібність до торгівлі

6) управлінський характер, від якого залежить спарування кращих природних та людських ресурсів на створення морської сили.

А. Меген висунув ідею переваги морської держави над континентальною. Одним з перших виділив планетарні геополітичні структури, передбачивши домінування США в пн. континентальній на півсфері та світі загалом.

У книзі «Проблеми Азії» вперше висловив думку про «серце» світу в Азії і російське володіння ним.

50. Геополітичні ідеї к. Гаусгофера

Негативний аспект у становлення академічної геополітики вніс К.Гаусгофер. Геополітична доктрина Гаусгофера базувалася на планетарному дуалізмі: протистоянні морських і континентальних держав. Майбутнє Німеччини як великої держави бачилося у створенні «континентального блоку» аьо осі Берлін – Москва – Токіо. Згодом дійшов висновку про необхідність поділу світу вздовж меридіанів на глобальні економічні регіони. Цей новий геоподіл отримав назву панрегіоналізму. Він виділив такі регіони: 1) Пан-Америка з центром у США, 2) Євро-Африка з центом у Німеччині, 3) Пан-Росія з центром до Уралу та частиною території що належить їй на Сході, 4) Східно-Азійська зона співпроцвітання.

Загалом, він не створив чіткої концепції геополітики. Його «наукові» ідеї часто мали невиразну, туманну й ідеологізовану форму і були міфологемами.

51. Геополітиичні ідеї к.Шмітта

Основні праці: «Поняття політичного», «Земля і море», «Nomos Землі», “Політична теологія”, “Простір і великий простір у праві народів”, “Державний суверенітет і відкрите море” і т. ін. У своїх роботах він проводив послідовну критику ліберального права та ідеї правової держави.

Центральною ланкою його геополітичного вчення є концепція номоса, який він розумів як форму організації буття, що встановлює найбільш гармонічні відношення як усередині, так і поза соціальним ансамблем, а також – і між ансамблями. Саме в номосі, з його точки зору, виявляються природні та культурні особливості людського колективу і навколишнього середовища.

У своїй роботі “Номос Землі” він проводить паралель між геополітичним простором і розвитком культури та держави. Зіставлення різних видів історичних номосів дає можливість йому виділити дуалізм між відношенням до простору кочівників і осілих народів.

Одним із найважливіших понять є розробка глобального історичного протистояння між цивілізаціями суші і цивілізаціями моря, що він розглядав як протилежні категорії. Особливість зіставлення суші і моря у Шмітта зводиться до існування різних і ворожих цивілізацій. При цьому до сил таласократії він застосовує термін “левіафан”, тобто чудовисько, що представляє символ морської, водяної стихії, і стосовно до сил телурократії – поняття “бегемот”, тобто чудовисько, що уособлює сухопутних тварин.

На думку К. Шмітта, номос Землі існує протягом тривалого історичного періоду, має суворі та стійкі моральні й правові форми, відображаючи в собі нерухомість суші. Море у такому разі є периферійним цивілізаційним утворенням, що не вторгається до сфери етичного або вторгається епізодично.

Земля розпадається на дві частини: Східну і Західну, що знаходяться в стані війни. Стосовно Європи Америка – це Захід; стосовно Америки Росія і Китай – також Захід.

К. Шмітт виділяє три можливості форми номоса. Перша – найпростіша, коли один із двох партнерів сучасного планетарного протистояння загарбає іншого. Існуюча двоїстість між Сходом і Заходом є останньою перехідною стадією до остаточної та замкненої єдності, останньою в битві за новий “номос”. Переможець стає єдиним хазяїном світу. Друга можливість полягає у спробі зрівноваження структури старого “номоса”, його продовження сучасними способами, пристосувавши до існуючих технічних засобів. Третя можливість грунтується на ідеї рівноваги такого характеру. У разі створення декількох блоків або великих незалежних просторів виникне геополітична рівновага, а з нею і встановлення порядку на Землі.

Головним принципом його філософії права є ідея верховенства політичного над всіма іншими принципами суспільного існування.

Безсумнівною заслугою К. Шмітта є концептуальна розробка проблем “тотальний ворог, тотальна війна, тотальна держава”.

Значним внеском К. Шмітта є висновок стосовно того, що людям через походження, расові особливості та географічні зв’язки доводиться ставитися один до одного або дружньо або вороже. Суттєвий момент у його теорії полягає у визначенні “наших” і “ненаших”, “ворогів” і “друзів”.

Значною заслугою концепції Карла Шмітта є розробка принципу “виняткових обставин”, що піднесений ним до рангу політико-юридичної категорії. Юридичні норми описують тільки нормальну політико-соціальну реальність, що протікає рівномірно та безупинно.

Важливим досягненням досліджень К. Шмітта є розробка теорії Великого простору. К. Шмітт виводить геополітичний закон, сутність якого полягає в тому, що етапи територіального розширення держави відповідають етапам руху людського духу до універсалізму. З певного моменту економічного і технічного начала держави починають вимагати кількісного і якісного збільшення територій. У даному разі необов’язково може йтися про колонізацію, анексії або військове вторгнення. Розвиток Великого простору може здійснюватися і на підставі інших законів, зокрема, єдності у деяких народів і держав релігії або культури.