1. Створення власної філософської концепції "Філософія – не любов до мудрості, а мудрість любові"

Дванадцять філософських роздумів на теми культури, мистецтва, духовності та історії, зібрані в «Ранкових роздумах», присвячені осмисленню першопочатків європейської цивілізації, парадоксів розуму та сучасної духовності, питанням природи творчості і культури. З огляду на великий об’єм твору "Ранкові роздуми", я зупинюсь на окремих, але, на мій погляд, найбільш вдалих есе, які проілюструють найголовніші аспекти цього проблемного питання ─ що ж таке сучасна філософія?

Не можу не погодитися з думкою вченого про сам предмет філософії. Не дивлячись на загальновідомий переклад слова "філософія" як любов до мудрості, С.Кримський сміливо спростовує це трактування і надає філософії нового змісту, а саме, що філософія ─ це не любов до мудрості, це мудрість любові.⁴ Саме ця думка вченого, яка, можливо, носить авторський суб’єктивізм, і стане гіпотезою та предметом дослідження даного есе.

Мудрість цікавила мислителя в стані пошуку, генези, очікування та надії. Вона приходила на світанку: щоранку у світлі нового дня Сергій Борисович «повивав» власну філософську думку, найкраще з якої увійшло в збірку «Ранкові роздуми».

Не можна залишити поза увагою перше, невеличке за розміром есе книги "Ранок як життєва подія", в якому С.Кримський переконує нас, що ранок мудріший за вечір, і водночас аргументує, що "ранок ─ це і є перехід, перетворення вчорашнього на сьогодення, тобто стихія народження, становлення, творіння світла, заперечення темряви, просвітлення тіней."⁵

На одне з одвічних питань філософії, Сергій Борисович у циклах доби: ранок ─ день─ присмерки, вбачає певну модель станів життя з його юністю, зрілістю та згасанням. І ранку в цьому циклі відводить найважливіше місце, бо «ранок відкриває оновлене буття, він є Днем народження Дня.».

Кримський вчить любити і цінувати кожну мить свого життя. Тому у наступному есе "Культура розкриває внутрішню безмежність людини" процитована автором теза Еврипіда "Можливо, життя ─ це смерть, а смерть ─ це життя" долає межі лише поетичної метафори. Час виступає вічністю у тому несумірному з конкретними відрізками теперішнього, минулого й майбутнього масштабі, який греки іменували еон. Із розвитком цивілізації, на думку С.Кримського, набуває предметного смислу часовий масштаб відрізку теперішнього ─ мить, яку можливо назвати хрономом. Його репрезентує блискуча формула Гете:"Спинися мить ─ прекрасна ти".⁶

З великим задоволенням і цікавістю ознайомилася з наступним філософським есе С.Кримського "Десять книжок як фундамент європейської гуманітарної освіченості", в якому філософ виокремлює десять знакових книжок із поміж сотень геніальних творів, написаних людством. "Сказання про Гільгамеша" першим ввійшло до даного списку, бо саме з нього розпочався пошук безсмертя духу людини поряд з усвідомленням скінченності свого буття. Другою книгою в даному списку Сергій Борисович ставить "Книгу Буття", згідно з символікою якої, кожна людина у своєму житті повинна побачити світ, віднайти власний берег, свою землю й небеса. Одним із класичних діалогів платонівського спадку є "Апологія Сократа", де вперше Сократом поставлене завдання не лише самому творити мудрість, а й отримувати її від інших людей. Для цього Сократ винайшов принцип діалогу.

Належне місце в даному переліку С.Кримський відводить також "Божественній комедії" Данте, "Дон Кіхоту" Сервантеса, "Гамлету" Шекспіра, "Думкам" Паскаля, "Фаусту" Гете, "Борису Годунову" Пушкіна та "Кобзарю" Шевченка.

Отже, це і є основні аргументи на користь власної філософської концепції С.Кримського.