2. Історія дослідження програми розвитку підприємства як елемента планування

Дослідження планування розвивається ще 4-5 тис. років тому, адже за будь-якої справи, навіть у давні часи, треба було планувати всі дії для досягнення певних результатів, цілей або мети.

Історія планування налічує не один десяток років і навіть століть. Свій початок планування бере ще у Єгипті, Шумері, де відбулася перша управлінська революція. Тут планування проявляється у вигляді розподілу державного бюджету, а також відбувалося планування майнових справ [10].

Планування, а точніше план як система економічних заходів виник разом із появою розподілу та кооперації праці, є програмою господарювання протягом певного періоду.

Планування як суспільна категорія формувалася разом із становленням суспільно-державної, муніципальної власності. Розглянемо етапи становлення й вдосконалення планування.

Розробки в галузі прогнозування та планування з'явилися наприкінці XIX ст. Вони були пов'язані зі спробами дослідників виявити майбутні тенденції виробництва основних продуктів на основі аналізу статистичних даних і скласти відповідні плани. Головними методами прогнозування тоді були експертні оцінки та екстраполяція (перенесення минулих тенденцій на майбутнє) [20, 22].

На початку XX ст. були зроблені перші спроби виявлення економічних індикаторів. Зокрема, Дж. Брукмайер вже в 1911 р. намагався використовувати для прогнозування три хронологічні ряди наступних показників: індекс банківських кредитів, індекс цін акцій, індекс загальної економічної активності [20, 23].

З моменту виникнення теорії управління (початок XX століття) та до 60-х років процес планування був закритим, тобто керівників не цікавили проблеми зовнішнього середовища підприємства: конкуренція, попит, вимоги ринку. Підприємство розглядалось як закрита система. Планування у данному випадку зводилося до оперативного регулювання внутрішньої діяльності підприємства без врахування зовнішніх змін. З розвитком суспільства, ускладненням продукції, зростанням наукоємних виробництв керівництво підприємств починало розуміти, що діяльність підприємства багато в чому обумовлена зовнішнім середовищеми [20, 28].

Саме тоді і виникає планування як управлінська функція. У 1916 було опубліковано працю А. Файоля " Основні риси промислової адміністрації - передбачення, організація, розпорядження, координування, контроль " . Ця праця - основний внесок Файоля в історію управління.

А. Файоль вперше запропонував розглядати власне управлінську діяльність як об'єкт дослідження. Він виділив п'ять основних елементів, які, на його думку, і складають функції управління: прогнозування, планування, організація, розпорядження, координування і контроль.

Планування визначає, якими мають бути цілі організації і що слід робити її членам, щоб їх досягти, тому можна сказати, що воно відображає рівень осмисленості діяльності організації [16,180].

Планування – це вміння передбачити цілі організації, результати її діяльності і ресурси, які необхідні для досягнення поставлених цілей.

На основі розробленої системи планів в подальшому здійснюється організація робіт, мотивація задіяного для їх виконання персоналу, контроль результатів та їх оцінка з точки зору планових показників. Але планування – не окрема одноразова дія, а безперервний процес, обумовлений тим, що організації, відгукуючись на виклики зовнішнього середовища, визначають нові або уточнюють старі цілі, для чого у систему планів необхідно внести корективи. Крім того, процес планування – це не проста послідовність операцій складання планів і не процедура, зміст якої в тому, що одна подія обов’язково мусить статись вслід за іншою. Процес вимагає великої гнучкості і управлінського мистецтва. Якщо певні моменти процесу не відповідають поставленій перед організацією меті, то їх можна обійти, що неможливо в процедурі. Люди, які приймають участь у процесі планування, не просто виконують належні функції, а діють творчо і здатні до змін характеру дій, якщо того вимагають обставини [16, 183].

А. Файоль відзначав: «Управляти — це передбачати, а передбачати — це вже майже діяти»[21, 35]. Причому планування — це не просто вміння прогнозувати і визначати необхідні дії. Це також здатність передбачати будь-які несподіванки, що можуть виникнути в процесі роботи, та вміти справитись з ними. Підприємство не може повністю ліквідувати ризик своєї діяльності, але здатне управляти ним за допомогою ефективного планування.

Характер і зміст планової діяльності в організації визначають принципи планування, дотримання яких створює передумови для ефективної роботи фірми. Ще А.Файоль виділив 4 основних принципи планування, назвавши їх загальними рисами гарної програми дій. Це єдність, безперервність, гнучкість, точність.

Поштовхом для розвитку прогнозування і планування стала криза 1929—1933 р., що змусила шукати шляхи виходу з неї. У 30-і роки вперше виникає планування на макрорівні, що охоплює фінансово-бюджетну й грошово-кредитну політику та передбачає розробку національних бюджетів. Прогнози й плани стають необхідним елементом системи регулювання економіки [20, 24-25].

У 1944 р. пропонується форма планування, що подібна до індикативної, тобто коли уряд впливає на економічний розвиток за допомогою координації та забезпечення інформацією, а не через прийняття рішень і надання директивних вказівок.

У післявоєнні роки планування на макрорівні стає предметом широких дискусій. Зростання частки державного сектора в економіці дає можливість урядам здійснювати прямий контроль за зовнішньою торгівлею, цінами, фінансами.

У 50-і роки в багатьох країнах відмовилися від розробки національних планів у формі бюджетів. Отже, сформувалися два нових напрями: перший, пов'язаний з ускладненням структури адміністративного апарата, що використовується для розробки планів, другий пов'язаний із розширенням сфери планування [20, 27].

Р. Акофф набагато пізніше обґрунтував принципи планування А.Файоля, додавши до них ще один ключовий принцип планування – принцип участі [16, 185]. Отже, серед основних принципів планування виокремлюють:

1. Принцип єдності (холізму) передбачає, що планування в економічній організації мусить мати системний характер. Це означає наявність взаємозв’язку між підрозділами, який здійснюється на основі координації на горизонтальному та вертикальному рівні.

2. Принцип участі тісно пов'язаний з принципом єдності. Він означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і функції, яку він виконує.

3. Принцип безперервності полягає в тому, що планування на підприємствах має здійснюватися постійно; розроблені плани повинні оперативно коригуватися відповідно до результатів виконання попередніх планів і з врахуванням змін зовнішнього середовища[16, 190].

4. Принцип гнучкості пов’язаний з принципом безперервності і полягає у наданні планам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв’язку з виникненням непередбачених обставин.

Для реалізації принципу гнучкості плани мають складатися так, щоб в них можна було вносити зміни відповідно до змін внутрішніх і зовнішніх умов. Тому плани, як правило, містять так звані резерви планування, які не можуть бути надто великими, інакше плани виявляться неточними, і надто низькими, інакше плани вимагатимуть частих змін. Принцип точності означає, що плани мають бути конкретизовані і деталізовані тією мірою, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності фірми. Так, стратегічне, довгострокове планування вимушено обмежуватися визначенням основних цілей і загальних напрямків діяльності, тому що кількість достовірної інформації про майбутнє дуже незначна, а діапазон і швидкість змін постійно ростуть. В оперативних планах, що розраховані на короткі проміжки часу і для окремих підрозділів організації, конкретність і деталізація є обов'язковими, оскільки такі плани є інструкціями, що визначають дії людей і колективів, які реалізують ці плани [16, 193].

До 70-х років країни здійснювали прогноз за допомогою національних моделей прогнозування. У середині 70-х років починають створювати макроекономічні моделі, за допомогою яких прогнозується розвиток економіки регіонів ряду країн. Уперше вони стали розроблятися в США [20,30].

У 70-і і 80-і роках були розроблені економіко-математичні моделі оптимального функціонуванні економіки, галузевого планування та планування на підприємстві. Застосування методів оптимізації на практиці стримувалося рядом об'єктивних причин:

• неможливість реалізації оптимізаційних задач на макрорівні;

• недостатність інформаційного забезпечення;

• відсутність досвіду та знань у плановиків-практиків;

• проведення планування в залежності від досягнутого, що не стимулювало освоєння методів оптимізації.

Наступні етапи вдосконалення прогнозування і планування (з початку 90-х років) пов'язані з переходом до ринку та розпадом СРСР. Країни СНД почали здійснювати пошук підходів до планування економічного та соціального розвитку в умовах ринкових відносин з урахуванням особливостей економіки [20, 31-32].

Для сучасного проектного менеджменту характерним є інтегрований структурований підхід до управління, планування і контролю. Найяскравішою рисою проектного менеджменту кінця ХХ — початку ХХІ ст. є тотальна інтеграція, котра передбачає:

• інтеграцію календарного планування, ресурсів і витрат;

• інтеграцію планування і контролю [10].

Інтеграція календарного планування, ресурсів і витрат. На початку розвитку проектного менеджменту календарне планування провадилося окремо від планування ресурсів і витрат. Для першого використовували комп’ютерні програми, а для останніх двох це займало багато часу, тому використовувалося рідко, а частіше здійснювалося вручну у системі обліку фірми. Проте ці складові взаємопов’язані й повинні плануватися і контролюватися разом.

Багато проектів у минулому, а можливо, деякі й сьогодні мають тільки прогноз грошових потоків, але не мають окремо витрат на трудові ресурси, матеріали, послуги, субпроекти, витрати за напрямами діяльності або сегментами проекту. Проте без цього важко, майже неможливо контролювати витрати. Тому планування і контроль роботи, тобто календарне планування ресурсів і витрат і контроль за виконанням запланованого, мають бути інтегровані з метою ефективного управління проектами.

Інтеграція планування і контролю. Планування і контроль часто розглядаються як окремі функції, але вони пов’язані і взаємозалежні, тому їх треба розглядати як одне ціле. Наприклад, планування не закінчується з початком реалізації проекту, для контролю є життєво необхідним звірятися з планами, переплановувати за потребою ресурси, змінювати початкові рішення. Таким чином, планування стає частиною контролю. Крім того, ефективність контролю залежить від якості планування[10].

Отже, історія формування та розвитку планування несе свій початок ще з давніх часів і до сьогодні. При чому з кожним роком вчені різних країн доповнювали, розвивали та збагачували поняття планування. Взагалі планування виробництва, як особливий вид управлінської діяльності, забезпечує цілеспрямованість і погодженість роботи всіх учасників виробничого процесу.