9. Поняття, предмет та метод фінансового права.

Фінансове право належить до числа найважливіших публічних галузей українського права, яке постійно розвивається та удоско­налюється відповідно до перетворень, що відбуваються у сус­пільстві. Як і всі інші галузі права, фінансове право базується на нормах Конституції України. Фінансове право — це публічна галузь українського права, норми якої регулюють суспільні відно­сини, що виникають у процесі діяльності, спрямованої на форму­вання, розподіл, перерозподіл та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів (фінансових ресурсів) та інших фондів публічного характеру, необхідних для функціонування дер­жави й органів місцевого самоврядування.

Слід мати на увазі, що норми фінансового права регулюють суспільні відносини, що виникли в процесі фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування, які і становлять предмет фінансового права. Притаманна фінансовому праву спе­цифіка відносин, обумовлених взаємопов'язаними ланками фі­нансової системи, дозволяють розглядати предмет фінансового права як сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі мобілізації коштів у публічні централізовані й децентралізовані фонди держави й органів місцевого самоврядування, їх розподілу й використання, а також при здійсненні контролю за рухом цих коштів, їх ефективним та цільовим використанням, а також у зв'язку з грошовою емісією.

Особливу увагу студентам слід звернути на те, що предмет фі­нансового права включає не всі грошові відносини, а лише тільки ті, які пов'язані з утворенням, розподілом та використанням дер­жавних та муніципальних фондів коштів, що обумовлено їх пуб­лічним характером.

10. Місце фінансового права в національній системі права.

Слід знати, що політико-правові перетворення, які відбува­ються в Україні, підвищують важливість галузі фінансового права та пред'являють до якості його змісту підвищені вимоги. Специфічні риси, що властиві фінансовому праву, і виокремлюють цю галузь у системі українського права.

Особливе значення фінансового права в системі українського права пояснюється й тим, якого роду суспільні відносини зна­ходяться у сфері його регулювання. На різних етапах розвитку суспільства вченими по-різному визначалося місце фінансового права в системі галузей права. Серед основних теоретичних по­зицій вчених можна виокремити такі.

По-перше, теорія заперечення самостійності фінансового права. Стверджувалося, що це частина державного та адміністратив­ного права або навіть тільки адміністративного. Представники цієї теорії в її основу покладали такі аргументи, як відсутність самостійного виду юридичної відповідальності, відсутність само­стійного методу правового регулювання. Критичне ставлення до такої теорії аргументовано доведено в роботах відомих учених Ю.А. Ровинського, Л.К. Воронової, М.П. Кучерявенко, Н.І. Хімі-чевої, О.М. Горбунової, О.Ю. Грачової, Ю.А. Крохіної та інших учених.

По-друге, теорія комплексного характеру фінансового права. Висловлюється точка зору щодо виокремлення зі складу фінансо­вого права нових галузей права, таких як бюджетне, податкове. Однак аргументи, що наводяться як визнання комплексного харак­теру фінансового права, не є достатньою мірою обґрунтованими.

По-третє, теорія самостійності галузі фінансового права. Сумніви з приводу самостійності фінансового права як галузі в системі права, що висловлювалися в літературі радянського періоду, до­вели безперспективність цього твердження, яке стало особливо очевидним за сучасних умов. Головним аргументом цього тверд­ження є наявність у фінансовому праві специфіки двох основних критеріїв: предмета та метода правового регулювання, що необ­хідно для виокремлення сукупності юридичних норм у галузь права.

Необхідно знати, що специфіка фінансового права дозволяє відмежовувати його від інших галузей у системі ук­раїнського права та виявляти взаємодію його норм із нормами інших галузей, що є властивим всім складовим частинам системи права. Фінансове право як публічна галузь права тісно пов'язане з конституційним, адміністративним, цивільним, кримінальним, господарським правом.

Фінансове право тісно пов'язане з іншими галузями права: земельним, трудовим, екологічним, правом соціального забезпечення, міжнародним правом. Не менш важливим є зв'язок фінансового права з економікою та загальною теорією фінансів, оскільки по­нятійно-категоріальний апарат фінансового права базується на понятійно-категоріальному апараті загальної теорії фінансів.

Важливим є вивчення питання про систему фінансового права, яку можна розглядати як систему галузі фінансового права, сис­тему навчальної дисципліни «фінансове право» та як систему фінансового законодавства.

Слід мати на увазі, що система фінансового права як галузі права — об'єктивно обумовлена системою фінансових відносин, внутрішньою його будовою, об'єднанням та розташуванням фінан­сово-правових норм у певній послідовності.

Необхідно звернути увагу на те, що в системі фінансового права виокремлюються розділи, підгалузі та фінансово-правові інститути.

Повинно знати, що Загальна частина фінансового права об'єднує норми фінансового права, які закріплюють: по­няття та особливості фінансів; принципи, форми та методи фінан­сової діяльності держави та органів місцевого самоврядування; систему органів управління публічними фінансами та їхні пов­новаження; предмет та метод фінансово-правового регулювання; характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм; організацію фінансового контролю, його види та методи.

Важливо усвідомити, що норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливій частині. Особлива час­тина фінансового права поділяється на розділи або підгалузі, які включають відповідні фінансово-правові інститути. Кожен підрозділ являє собою сукупність фінансово-правових норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин. Фінансово-правовий інститут об'єднує правові норми, що регулюють більш вузьку за своїм змістом певну групу фінансових відносин, ніж розділ чи підгалузь. Підгалузь фінансового права харак­теризується наявністю в її складі декількох фінансово-правових інститутів.

До Особливої частини фінансового права включаються роз­діли, в яких згруповані норми, що регулюють відносини у сфері: бюджетної системи; публічних цільових фондів; державних і муніципальних доходів; державного і муніципального кредиту;

державного і муніципального боргу; обов'язкового страхування; державних і муніципальних видатків; публічного регулювання бан­ківської діяльності; валютного регулювання та валютного конт­ролю; грошової емісії та грошового обігу.

Увагу слід акцентувати на фінансовому праві як навчальній дисципліні, яку поділено на дві частини: Загальну та Особливу. До Загальної частини входять положення, що характеризують фінансове право в цілому. В Особливій частині курсу фінансо­вого права вивчається фінансове право як галузь права: певні розділи, що включають у себе відповідні фінансово-правові інс­титути.

Що стосується системи фінансового права як системи фінан­сового законодавства, то важливо пам'ятати, що система фі­нансового законодавства формується в результаті видання пра­вових норм, які включаються до актів різної правової форми. Система фінансового законодавства — це ієрархічна сукупність законів і нормативно-правових актів із фінансових питань. Якщо система права — це внутрішня форма права (його будова за галузями та інститутами), то система законодавства — це його зовнішня форма. У фінансових правовідносинах чітко простежується державно-владна та майнова сторони. Відносини з приводу публічних фі­нансів є владно-майновими, в яких відносини влади невід'ємні від майнових відносин: з одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями та здійснює контроль за надход­женням коштів до бюджету, з іншого — ці відносини регулюють формування власності держави та органів місцевого самовряду­вання. Порівнюючи фінансові правовідносини з адміністративними та цивільними правовідносинами, необхідно пам'ятати, що адмі­ністративні правовідносини є владними, цивільні правовідносини є майновими, фінансові правовідносини є владно-майновими.

При розгляді предмета фінансового права, увагу рекомен­дується звернути на основні ознаки відносин, що становлять предмет фінансово-правового регулювання, а саме:

• майновий характер;

• імперативно-владний характер;

• спрямованість на утворення, розподіл та використання публічних фондів коштів;

• обов'язковим учасником є держава або орган місцевого самоврядування в особі уповноважених органів.

Необхідно звернути увагу на те, що предмет фінансового права обумовлює специфіку метода правового регулювання. Основним методом фінансового права є метод владних приписів з боку упов­новажених органів держави та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними діяльності з приводу утворення, розподілу та використання публічних фондів коштів.

Вивчаючи метод владних приписів у фінансовому праві, увагу необхідно зосередити на прояві його у змісті конкретних фінан­сових правовідносин, а також у складі органів, уповноважених державою на владні дії.

Фінансове право як публічна галузь права захищає спільні інтереси держави та приватних осіб. Суб'єкти фінансового права є нерівними. Особливості владних приписів у сфері фінансової діяльності полягають у тому, що їм властиві категоричний ха­рактер та відсутність оперативної самостійності.

Слід наголосити, що сьогодні метод правового регулювання залишається одним із дискусійних питань у фінансово-правовій науці. Поряд з імперативним методом як метод фінансово-пра­ вового регулювання пропонують і диспозитивний метод. Аналіз договірних відносин у рамках фінансово-правового регулювання, надає змогу сказати, що вони є відмінними від цивільно-правових, де права та обов'язки встановлюються самостійно суб'єктами, і що це не виключає можливості існування в рамках фінансово-пра­вового регулювання договірних відносин, що мають імперативний характер. Диспозитивний метод у фінансовому праві можна роз­глядати як лояльний імперативний метод та позначати як метод узгодження.

Фінансовому праву властиві й інші методи регулювання від­носин: рекомендації, узгодження, субординація тощо. Такі ме­тоди, як правило, застосовуються разом з основним методом — методом владних приписів. Названі методи стосуються сфери муніципальних фінансів, в якій органи місцевої влади та само­врядування наділені правом самостійного вирішення питань при реалізації повноважень у сфері фінансів.