87. Безготівкові розрахунки у фінансово-правових відносинах.

Принциповою особливістю безготівкових розрахунків (на відміну від готівкових) є те, що обов'язковим учасником цих розрахункових відносин виступає банк (або кілька банківських установ). Безготівкові розрахункові відносини є самостійними грошовими відносинами за двома підставами: по-перше, до розрахунків залучають банк, внаслідок чого не збігаються суб'єкти основних економічних відносин і суб'єкти, що беруть участь у розрахунках; по-друге, оскільки грошові відносини як допоміжну й складову функції основних економічних відносин відокремлено від них за допомогою спеціальної правової регламентації.

Відповідно до ст. 40 Закону «Про Національний банк України» Національний банк встановлює правила, форми й стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб у економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів і готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій і розрахунків за допомогою електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через безпосередні кореспондентські відносини комерційних банків і через їхні власні розрахункові системи.

88.Поняття, правові засади та принципи валютного регулювання.

При вивченні цієї теми слід мати на увазі, що валютні право­відносини — це врегульовані правовими нормами суспільні відно­сини, що виникають у сфері обігу валюти і валютних цінностей, у процесі функціонування уповноважених органів влади з при­воду валютного регулювання та валютного контролю, метою яких є забезпечення прав та інтересів фізичних, юридичних осіб та держави. Важливо усвідомити, що ці відносини є складними і регулюються не тільки нормами фінансового права, але й кон­ституційного, адміністративного, цивільного та кримінального права.

Правовідносини, що виникають у процесі здійснення валютних операцій, переходу права власності на валюту та валютні цін­ності, переміщення через митний кордон, пересилання валюти, розрахунки за договорами у валюті, надання послуг, які пов'язані із застосуванням валюти, тощо, можна визначити як обіг валюти та валютних цінностей.

Слід назвати особливості валютних правовідносин:

1. виникають у процесі введення в обіг, припинення і самого процесу обігу валюти і валютних цінностей;

2. регулюються законодавством у сфері обігу валюти і ва­лютних цінностей, а також законодавчими актами різних галузей права;

3. мають складний характер — одночасно публічний і приватно­правовий. Зближення приватного і публічного стає способом до­сягнення політичної та економічної свободи особи в соціально-правовій державі;

4. переважно виникають із приводу обігу валюти і валютних цінностей;

5) мають спеціальний правовий режим об'єкта;

6) суб'єктами яких є резиденти, нерезиденти та уповноважені органи державної влади. Особливим суб'єктом є Національний банк України, який виражає волю держави, є суб'єктом держав­ного управління у сфері обігу валюти та валютних цінностей.

Важливо звернути увагу на класифікацію валютних правовід­носин за такими критеріями:

1. залежно від змісту правовідносин: матеріальні та проце­суальні;

2. залежно від території виникнення: внутрішні валютні правовідносини, що врегульовані нормами вітчизняного законо­давства і виникають та здійснюються на території України неза­лежно від складу учасників (резиденти, нерезиденти); зовнішні (міжнародні) валютні відносини — визначаються як сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світовій господарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств;

3. залежно від суб'єктного складу між Національним банком та урядом, між Національним банком та банками, між різними банками, між банками та клієнтами. Всередині цього виду можна виокремити валютні відносини, що виникають між НБУ, банками та резидентами; НБУ, банками та нерезиден­тами.

Вивчаючи питання про валюту та валютні цінності як об'єкт правових відносин, слід усвідомити, що означає термін «валюта». Чинне законодавство визначає валюту України як грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України; вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших фінансових установах на території України.

Відповідно, іноземна валюта — це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави; вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжна­родних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають

на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Слід мати на увазі, що як інструмент обігу використовують також платіжні документи й інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові й банківські документи), виражені у валюті України.

Необхідно звернути увагу на те, що банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афі-новані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Іноземна валюта, платіжні документи й фондові цінності в іноземній валюті, дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння (за винятком ювелірних і побутових виробів) належать до валютних цінностей, що можуть перебувати в обігу на території держави.

Слід підкреслити, що валютні цінності є предметом здійснення валютних операцій. Валютними операціями називають певні бан­ківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права влас­ності на валютні цінності.

Чинне законодавство до валютних зараховує такі операції:

1. пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, здійснюваних між резидентами у валюті України;

2. пов'язані з використанням валютних цінностей у міжна­родному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких с валютні цінності;

3. пов'язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Вивчаючи валютні операції, необхідно визначити їх учасників, до яких відносяться центральний банк держави; валютні біржі; банківські установи; підприємства та кредитно-фінансові установи, що займаються зовнішньоекономічними операціями; підприємства, міжнародні корпорації й фінансові установи, які здійснюють іно­земні вкладення активів; фізичні особи; валютні брокерські фірми. Всі вони — агенти валютного ринку, можуть здійснювати валютні операції, вартість яких завжди залежить від курсу валют.

Увагу слід звернути на Постанову Правління Національного банку України, якою затверджено Класифікатор іноземних валют та банківських металів. Відповідно до Класифікатора валюта поді­ляється на:

а) вільно конвертовані валюти, які широко використо- вуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволя- ються для здійснення інвестицій в Україну та банківські метали (1 група). До вільно конвертованих валют віднесено австралійські долари, англійські фунти стерлінгів, датські крони, долари СИТА, ісландські крони, канадські долари, норвезькі крони, шведські крони, швейцарські франки, японські єни, евро, СПЗ тощо, а також банківські метали: золото, паладій, платину, срібло;

б) вільно конвертовані валюти, які широко не використо- вуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (2 група). До цієї групи належать: білоруські рублі, леви (Болгарія); вірменські драми, грузинські ларі, долари Гонконгу, естонські крони, ізраїль- ські нові шекелі, індійські рупії, казахстанські тенге, киргизькі соми, кувейтські динари, латвійські лати, литовські літи, мальтій- ські ліри, молдавські леї, новозеландські долари, польські злоті, республіки Корея вони, російські рублі, румунські леї, Саудівські ріали, сінгапурські долари, словацькі крони, словенські толари, турецькі ліри, угорські форинти, КФА франки ВСЕАО 1, КФА франки ВЕАС 2, хорватські куни, юані Женьміньбі (Китай), інші валюти;

в) неконвертовані валюти (3 група), до яких належать ва- люти держав, йкі не прийняли зобов'язань статті VIII Статуту МВФ станом на травень 2002 р. До них належать нові азербай- джанські манати, єгипетські фунти, нові тайванські долари, тад- жицькі сомоні, туркменські манати, узбецькі суми, югославські динари та всі інші валюти, що не належать до 1 та 2 груп валют.

При вивченні питання про поняття та юридичний зміст ва­лютного регулювання необхідно зосередити увагу на тому, що валютне регулювання — це врегульована законодавством діяль­ність держави і уповноважених нею органів, спрямована на вста­новлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та

нерезидентами на території України, а також резидентами Ук­раїни за кордоном.

Валютне регулювання є елементом публічної фінансової діяль­ності, складовою державної економічної та грошово-кредитної політики і спрямоване на досягнення й підтримку економічної стабільності в суспільстві, зміцнення валютно-фінансового стану держави, забезпечення економічної безпеки.

До цілей організації системи валютного регулювання на­лежать:

1) встановлення й реалізація певного порядку проведення операцій з валютними цінностями на внутрішньому валютному ринку, порядку переміщення валютних цінностей за кордон або з-за кордону та режиму здійснення іноземних інвестицій;

2) забезпечення і захист права власності на валютні цінності;

3. підтримання стабільного курсу національної валюти та на­ціонального платіжного балансу;

4. забезпечення необхідного (інтеграційного або ізоляцій­ного) режиму взаємодії країни зі світовим валютним ринком.

Об'єктом валютного регулювання є порядок та умови про­ведення операцій з валютними цінностями, зовнішньоекономічних операцій тощо. Методи валютного регулювання — встанов­лення та зміна співвідношення попиту і пропозицій валют на ринках, запровадження валютних обмежень тощо. Предметом регулювання слід вважати купівлю-продаж валютних цінностей, розрахунки між резидентами та нерезидентами, трансфертні пе­реміщення реальних або фінансових ресурсів, розмір і порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон, терміни розрахунків за валютними угодами тощо. До предмета валют­ного регулювання зараховують і операції, пов'язані з наданням послуг за валюту, перетинанням митного кордону об'єктами права інтелектуальної власності; валютні операції, пов'язані з рухом капіталу.

В Україні валютне регулювання базується на Конституції України, Законах України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також нормативних актах Національного банку України, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю.

Особливу увагу слід звернути на те, що здійснення валютного регулювання чинне законодавство покладає на органи державної влади, що провадять економічну та грошово-кредитну політику.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:

1. визначає і подає на затвердження до Верховної Ради Ук­раїни ліміт зовнішнього державного боргу України;

2. бере участь у складанні платіжного балансу України;

3. забезпечує виконання бюджетної й податкової політики стосовно руху валютних цінностей;

4. забезпечує формування і є розпорядником Державного валютного фонду України;

5. визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у некон-вертованих іноземних валютах, що їх використовують у неторго­вельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Визначальну роль у валютному регулюванні відіграє цент­ральний банк держави. Згідно з чинним законодавством, Націо­нальний банк України у сфері валютного регулювання:

1. провадить валютну політику, виходячи з принципів за­гальної економічної політики України;

2. складає разом із Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

3. контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

4. визначає за потреби ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

5. видає у межах, передбачених Декретом «Про систему ва­лютного регулювання та валютного контролю», обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валют­ному ринку України;

6. накопичує, зберігає й використовує резерви валютних цін­ностей для провадження державної валютної політики;

7. видає ліцензії на здійснення валютних операцій і приймає рішення про їх скасування;

8. установлює способи визначення й використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України,

курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

9. запроваджує за погодженням із Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про ва­лютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своє­часним поданням;

10. забезпечує публікацію банківських звітів про власні опе­рації й операції уповноважених банків.

Згідно зі ст. 44 Закону України «Про Національний банк Ук­раїни» до компетенції Національного банку України у сфері ва­лютного регулювання й контролю належать:

1. видання нормативно-правових актів щодо ведення ва­лютних операцій;

2. видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом проведення планових і позапланових перевірок діяльності банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів і не­резидентів), які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, стосовно дотримання ними валютного законодавства;

3. установлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують і продають іноземну валюту;

4. застосування заходів відповідальності до банків, юри­дичних і фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання й валютного контролю.

При вивченні цієї теми слід мати на увазі, що відповідно до Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контрою» і Закону України «Про банки і банківську діяльність» валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на підставі ліцензії Національного банку України. Варто звернути увагу на те, що залежно від тривалості чинності ліцензій, характеру й тривалості валютних операцій ліцензії бувають генеральні та індивідуальні.

Генеральні ліцензії видають банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивіду­альної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулю­вання. Індивідуальні ліцензії видають резидентам і нерезидентам на разову валютну операцію на період, необхідний для її здійс­нення.