81 Особливості правового регулювання порядку створення та реєстрації банків та ліцензування банківських операцій.

Механізм створення та функціонування українських банків, як і інших суб'єктів підприємництва, діяльність яких заснована на комерційному розрахунку, визначається чинним законодавством. Основними законодавчими актами з цього питання виступають Закони України "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про цінні папери і фондову біржу". Разом з тим до комерційних банків як унікальних установ, що працюють зі специфічним товаром — грошовими ресурсами, висуваються особливі вимоги щодо порядку їх створення, які значною мірою відрізняються від умов заснування та організації інших господарюючих суб'єктів. Спеціальні вимоги та умови створення і реєстрації банків визначено Законом України "Про банки і банківську діяльність" та відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, відомо, що реєстрація новостворених звичайних (небан-ківських) господарських товариств здійснюється органами місцевої виконавчої влади. В той же час комерційні банки, незалежно від місця їх розташування та територіального характеру діяльності, зобов'язані проходити реєстрацію у Національному банку України в Києві. Саме з моменту реєстрації банку Національним банком України в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ він вважається створеним та набуває статусу юридичної особи. Комерційні банки різних видів і форм власності можуть створюватись у вигляді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Учасниками банку можуть бути юридичні й фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь (володіє 10 або більше відсотками статутного капіталу), об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Основною передумовою створення комерційного банку, як звичайної юридичної особи, є формування статутного капіталу як фонду коштів, що вносяться засновниками для забезпечення початку фінансово-господарської діяльності банку. Розмір статутного фонду комерційного банку визначається згідно з рішенням засновників, але він не може бути меншим: — 1 млн євро — для місцевих кооперативних банків; — З млн євро — для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області; — 5 млн євро — для банків, які здійснюють свою діяльність на всій території України. Перерахування розміру статутного капіталу в гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до офіційних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору. Формування та збільшення статутного капіталу комерційного банку можуть здійснюватися тільки шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Статутний капітал банку не може формуватися з непідтверджених джерел. Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо оплати паїв або акцій. Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення. Для формування статутного фонду в регіональному управлінні НБУ за місцем знаходження комерційного банку відкривається тимчасовий рахунок, на який кожний засновник (учасник) вносить визначену установчими документами частку статутного капіталу. Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи: — заяву про реєстрацію банку за підписом уповноваженої особи, яка призначена відповідальною за реєстрацію банку установчими зборами; — установчий договір, підписаний засновниками банку та засвідчений відбитком їх печатки. Підписи фізичних осіб — засновників засвідчуються в нотаріальному порядку. Для реєстрації державного та кооперативного банків установчий договір не подається. В установчому договорі зазначаються: а) організаційно-правова форма; б) напрями діяльності та спеціалізація (у разі її наявності); в) мета діяльності; г) склад засновників, їх найменування та місцезнаходження; д) склад та компетенція органів управління банку та порядок прийняття ними рішень, порядок унесення змін до установчих документів; е) особа, уповноважена укладати договори та діяти від імені засновників; є) розмір, порядок і строки формування статутного капіталу банку; ж) відповідальність сторін за невиконання взятих на себе зобов'язань; з) порядок розподілу прибутків і покриття збитків банку; і) порядок реорганізації та ліквідації банку; — статут банку, затверджений установчими зборами і підписаний уповноваженою особою; — протокол установчих зборів, підписаний головою та секретарем зборів, або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку; — бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, у тому числі розрахункові балансовий звіт і звіт про прибутки і збитки комерційного банку на кінець першого року його діяльності, стратегію діяльності банку на найближчі три роки; — відомості про склад спостережної ради, правління, ревізійної комісії; — документи, що дають змогу зробити висновок про бездоганну ділову репутацію голови, його заступників та членів спостережної ради банку; — копію звіту про наслідки підписки на акції (для банку, що створюється у формі відкритого акціонерного товариства, зареєстрованого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку з доданням переліку акціонерів банку. У переліку зазначаються повне найменування акціонера, його місцезнаходження, платіжні реквізити, паспортні дані (для фізичних осіб) та кількість акцій, на які він підписався, їх загальна вартість і частка у статутному капіталі банку); — угоду про передавання приміщення у власність для розміщення банку за підписом уповноваженої за установчим договором особи або договір оренди приміщення на строк не менш ніж на 5 років; — документи, що дають можливість зробити висновок про професійну придатність і бездоганну ділову репутацію голови та його заступників, членів виконавчого органу і головного бухгалтера, його заступників, членів виконавчого органу, кандидатури яких мають відповідати таким вимогам: наявність повної вищої економічної, юридичної чи освіти в галузі управління для голови, його заступників та членів правління, а також повної вищої економічної та бухгалтерської освіти для головного бухгалтера та його заступників; стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом на керівній посаді не менший, ніж 3 роки; бездоганна ділова репутація; відсутність зауважень відповідного територіального управління НБУ та фактів порушень банківського законодавства України, внутрішніх документів банку за час роботи в банківських установах; — копії платіжних документів про сплату внесків юридичними та фізичними особами учасниками банку до статутного капіталу; — висновки аудиторських фірм (аудиторів), складені за підсумками проведеної за станом на конкретну дату перевірки фінансової звітності юридичних осіб учасників банку, незалежно від його організаційно-правової форми та форми власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно з чинним законодавством України; — документи від учасників банку, які потрібні для з'ясування джерел надходження коштів, що спрямовуються на формування його статутного капіталу; — фінансову звітність юридичних осіб учасників банку, які матимуть істотну участь у банку, за останні 4 звітних періоди (квартали), а також станом на перше число місяця, у якому вносяться кошти до статутного капіталу банку, засвідчену підписами керівника і головного бухгалтера, а також відбитком печатки юридичної особи. Фінансова звітність інших юридичних осіб учасників банку подається за станом на перше число місяця, у якому вони вносять кошти до статутного капіталу банку, та підтверджується висновками аудиторських фірм; — установчі документи учасників банку (нотаріально засвідчені копії); — копію свідоцтва про державну реєстрацію учасників, засвідчену нотаріально); — копії ліцензії Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку на здійснення діяльності зберігача або торговця цінними паперами засновників (акціонерів), учасників банку (якщо вони здійснюють таку діяльність) та рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного банку у випадках, передбачених чинним законодавством України; — документи, що підтверджують ділову репутацію юридичних та фізичних осіб учасників банку, які матимуть істотну участь У банку; — копію платіжного документа про внесення плати за державну реєстрацію банку. Голова правління банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках. На керівні посади комерційних банків не можуть бути призначені особи: — незаконні дії яких у минулому призвели до банкрутства або ліквідації банку чи іншої юридичної особи; — які були звільнені на вимогу НБУ.

82. Правові гарантії захисту інтересів власників банківських рахунків.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про систему гарантування вкладів фізичних осіб

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 50, ст.564)

{Із змінами, внесеними згідно із Законом № 5411-VI від 02.10.2012}

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Предмет та мета Закону

1. Цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

2. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

3. Відносини, що виникають у зв’язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

банківське право імперативною, тому клієнти кредитних організацій, зокрема вкладники, є не суб'єктами банківського права, а суб'єктами грошово-кредитних відносин, причому лише в тій частині, яка регулюється цивільним правом.

Якби банківське право поширювалося на клієнтів і вкладників, то таке регулювання увійшло б у протиріччя з цивільним правом, яке передбачає свободу договорів. Тому якщо банківське право надасть певні права конкретному вкладникові по відношенню до Банку Росії, то одночасно воно ж повинно створити і обов'язки по відношенню до нього у відповідності з принципом єдності прав і обов'язків правовідносин. Тоді Банк Росії отримає владу над вкладником, що суперечить принципу свободи договорів у цивільному праві.

Такого протиріччя могло б не бути, якщо б Банк Росії був тільки регулятором і арбітром, не мав би свого інтересу в цивільному праві і не відповідав би за підприємницьку діяльність створених ним комерційних банків, на капіталах яких він бере участь. Це ті банки, про які буде сказано нижче та у статутному фонді яких Банку Росії належить більшість акцій, - наприклад, в Ощадбанку.

Виходить, що Банк Росії займається комерційною діяльністю і як регулятор, і як контролер, але не безпосередньо, а опосередковано, через обмежене коло створених ним банків. Природно, що така ситуація повинна рахуватися з точки зору закону протиприродно. (Докладніше про це див: Братко А. Г. Правове регулювання Банку Росії / /).

В Ощадбанку зосереджено близько 80 відсотків усіх вкладів населення Росії. Щоправда, був період, коли в 1996 році деякі комерційні банки, наприклад АКБ "Інкомбанк", за темпами приросту вкладників стали наздоганяти Ощадбанк, але цей період був недовго і швидко закінчився. Потенційно це резерв для перераспределітельной функції в грошово-кредитної та фінансової системи в умовах нестабільності і неефективного менеджменту соціальними процесами. Може бути, тому в російському банківському законодавстві не передбачено публічно-правові банківські відносини між вкладником та Банком Росії. Але це знижує якісний рівень банківського права. Попутно зауважимо, що ситуація побічно підтверджує, що право не може бути вищою, ніж економіка та обумовлене нею культурний розвиток суспільства.

У загальному підсумку виходить, що російський вкладник - це суб'єкт цивільного права; суб'єктом російського банківського права він бути не може.

На наш погляд, суб'єктом банківського права могло б стати російське об'єднання вкладників, але про це нашій пропозиції і про внесення відповідних змін в банківське законодавство мова піде в подальшому, коли буде розглядатися спеціальний питання про розширення прав вкладників.

Банківське право повинно створювати умови для конкуренції та захисту інтересів власників, що вклали свої гроші в банк, що довірили їх йому, особливо це стосується банківських клієнтів і дрібних вкладників.

Такою є загальна тенденція в багатьох країнах західного світу. Наприклад, у Франції Банківський закон 1984 року покладає цей обов'язок на Банк Франції, а конкретне здійснення контрольних функцій відповідно до Закону від 4 серпня 1993 року виробляє Банківська комісія, яку Банк Франції надає свої кошти для виконання цих функцій.

У Росії цей обов'язок сформульована в банківському законодавстві стосовно не до прав, а до законним інтересам вкладників. І це правильно, оскільки Банк Росії не втручається в оперативну діяльність кредитних організацій, оскільки така діяльність регулюється не банківська, а цивільним правом. У ч. 2 ст. 56 Федерального закону "Про Центральному банку Російської Федерації (Банк Росії)" говориться про те, що "головними цілями банківського регулювання та банківського нагляду є підтримка стабільності банківської системи Російської Федерації та захист інтересів вкладників і кредиторів". Іншими словами, Банк Росії не захищає інтереси конкретного вкладника або кредитора. Якщо б він став цим займатися і вникал в суперечки між кредитною організацією та її клієнтом, то він взяв би на себе невластиві і навіть протиправних функцію. Він став би підміняти діяльність суду, що прямо заборонено законом. Він повинен захищати своєї правильно організованої діяльністю (банківське регулювання та банківський нагляд) всіх вкладників і всіх кредиторів у їх сукупності. Він повинен захищати не приватний, а публічний інтерес. І це відповідає тому розумінню банківського права, про який говорилося вище. Банківське право - це галузь публічного права.

Інша справа, що охорона цих спільних інтересів всіх вкладників і всіх кредиторів в цілому, багато в чому залежить від того, наскільки стабільною є банківська система і наскільки ефективний банківський нагляд. Його треба поліпшувати.

Але, найголовніше - довіра вкладників у 90-ті роки було підірвано. Численні обману вкладників кредитними організаціями та самою державою призвели до того, що до сих пір значна частина населення не вірить банківській системі, і для того, щоб змінити таку ситуацію, потрібні системні зусилля. Ні в якому разі не можна йти на поводу у тих, хто пропонує легалізувати так звані безвідзивні вклади. Між іншим, пропонують, почему-то, як раз те, хто аж ніяк не вважався гарним банкіром і потерпів крах в 90-ті роки.

Слишком уж часто вкладники опинялися у невигідному положенні, в 90-ті роки, і в них сформувався негативний досвід спілкування з банками. Проблема в тому, як тепер його подолати.