75. Державний та муніципальний кредит. Правове регулювання державного боргу.

Важливо усвідомити, що фінансова діяльність держави пот­рібна для матеріального забезпечення виконання функцій дер­жави. Проте між потребами держави у фінансових ресурсах та їх реальним надходженням до державного бюджету виникають певні протиріччя. Особливої актуальності пошук додаткових коштів набуває в умовах дефіциту бюджету. Одним із основних

інструментів, нарівні з податками, що регулюють баланс доходів і видатків держави (місцевого самоврядування), є державний (міс­цевий) кредит.

Доходи держави мають відповідати її видаткам. На практиці це виходить не завжди. Державні видатки постійно зростають, крім того, можуть виникати непередбачені, надзвичайні видатки, для яких не передбачено джерела доходів. Для подолання виникаючого дисба­лансу держава застосовує зовнішні або внутрішні запозичення.

Нині державний кредит став обов'язковим елементом фінан­сової системи України. Але при цьому не варто забувати, що нарощування державного кредиту неминуче спричиняє зростання державного боргу.

При вивченні цієї теми слід звернути увагу на категорію «кредит», яку можна розглядати у двох аспектах: економічному і правовому. Як економічна категорія кредит є найважливішим елементом фінансів і є сукупністю економічних правовідносин, що виникають із приводу отримання державою або розміщення державою коштів, а також правовідносин, пов'язаних із наданням державних гарантій.

Фактично державний кредит є сукупністю кредитних пра­вовідносин, в яких позичальником є держава в особі Міністра фінансів України. Кредиторами і позичальниками у цих правовід­носинах є, з одного боку, Україна, Верховна Рада Автономної Республіки Крим і місцеві ради, які мають чисельність насе­лення більше 500 тис. жителів за офіційними даними органів державної статистики. З іншого боку, ними є суб'єкти господа­рювання — резиденти, іноземні держави, міжнародні організації. Специфіка відносин державного кредиту обумовлює, як пра­вило, наявність імперативних, державно-владних методів регулю­вання, проте допускаються й диспозитивні підходи. Тому пра­вові норми, що регулюють кредитні правовідносини, містяться в різних галузях права і утворюють комплексний правовий інститут.

При вивченні цього питання важливо звернути увагу на норма­тивні акти, вказані у списку літератури, особливу увагу приділити главі 3 Бюджетного кодексу України.

Державний кредит як правова категорія — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні правовідносини, які

виникають щодо отримання державою або розміщення державою коштів, а також відносини з наданням державних гарантій.

Принципи державного кредиту забезпечують реалізацію двох цілей: поєднання публічних і приватних інтересів усіх суб'єктів діяльності у сфері державного кредитування; підвищення ефек­тивності кредитних стосунків за участю держави.

Слід зазначити, що державний кредит грунтується на прин­ципах: добровільності, відплатності, цільової спрямованості, строковості і зворотності.

Правовідносини, які виникають між державою та муніципаль­ними органами при запозиченні коштів у юридичних та фізичних осіб шляхом продажу їм цінних паперів, за своєю суттю нага­дують кредитні правовідносини між банками і позичальниками. Основні принципи, покладені в державне і банківське кредиту­вання, також збігаються: добровільність, зворотність, строковість, нідплатність. Однак, це не банківське кредитування. По-перше, позичальником у цих відносинах є органи держави або місце­вого самоврядування. Вони як владні органи, незважаючи на те, що вони є позичальниками, установлюють умови цих відносин, а також залишають за собою право зміняти ці умови. По-друге, при банківському кредитуванні одним із принципів є конкретно визначена забезпеченість одержаної суми, а при державному — спеціального забезпечення немає.

Необхідно звернути увагу, що державний кредит і державний борг є взаємозалежними явищами, оскільки утворення держав­ного боргу є своєрідним економіко-правовим наслідком державно-кредитних правовідносин. У результаті залучення державою по­зикових коштів утворюється борг. Державний борг є сукупністю прийнятих на себе державою зобов'язань. Борг необхідно відда­вати, більше того, за ним необхідно виплачувати відсотки.

Державним боргом України є боргові зобов'язання України перед суб'єктами господарювання — резидентами України, іно­земними державами, міжнародними організаціями та іншими суб'єктами міжнародного права, включаючи зобов'язання по дер­жавних гарантіях, наданих Україною. Державний борг України повністю і без умов забезпечується всім майном, що знаходиться в державній власності. Управління державним боргом здійснюється Урядом України. Управління місцевим боргом здійснюється

місцевим фінансовим органом. Порядок здійснення державних та місцевих запозичень регламентується ст. 16 БК України.

Поняття державного боргу закріплене у ст. 2 Бюджетного кодексу України, під яким розуміється загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Студентам необхідно звернути увагу на класифікацію державного боргу. За строком дії державні боргові зобов'язання поділяються на: короткострокові — що залучені на строк до одного року; середньострокові — що залучені на термін від одного року до п'яти років; довгострокові — що залучені на термін від 5 до ЗО років.

Залежно від валюти зобов'язань державний борг поділяється на: внутрішній — виражений у валюті України; зовнішній — ви­ражений в іноземній валюті.

Запозичення здійснюються у формі емітування облігацій дер­жавних позик та казначейських зобов'язань.

Слід звернути увагу на те, що управління державним боргом — це сукупність заходів держави щодо забезпечення єдності планування й обліку всіх операцій щодо залучення, погашення й обслуговування зовнішніх і внутрішніх державних запозичень, а також щодо надання державних гарантій.

В управлінні державним боргом беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державна казначейська служба України. Граничний розмір внутрішнього державного боргу України встановлюється щорічно в Законі України про Державний бюджет.

Студентам важливо знати, що основними методами регулю­вання державного боргу є: рефінансування, конверсія, консолі­дація, уніфікація, відстрочення погашення позики, анулювання.

Правове регулювання правовідносин місцевої позики і місцевого боргу визначають Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Бюджетний кодекс України (ст.ст. 43, 16—18, 73, 74).

Фінансові відносини у сфері муніципального кредиту виникають у процесі фінансової діяльності органів Автономної Республіки Крим і територіальних громад міст. У цих правовідносинах однією із сторін є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада або місцевий фінансовий орган.

Запозичення коштів до місцевих бюджетів здійснюється від­повідно до Бюджетного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 р. «Про затвердження Порядку здійснення місцевих запозичень».

Управління місцевим боргом є сукупністю заходів щодо здійс­нення державної політики у сфері регулювання місцевого боргу, а також дій місцевих фінансових органів щодо погашення позик, організації виплат доходів за ними, зміни умов і строків раніше випущених позик, щодо розміщення розміщенню нових боргових зобов'язань.