73.Поняття та порядок кошторисного-бюджетного фінансування.

Бюджетний кодекс України визначає кошторисно- бюджетне фінансування як безповоротний і безвідплатний відпуск грошових коштів із бюджетів різних рівнів на повне утримання органів, установ та організацій, визначених Конституцією України, а також установ і організацій, створених в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Іншими словами кошторисно- бюджетне фінансування — це метод безповоротного та безвідплатного відпуску грошових коштів із відповідного бюджету для забезпечення діяльності державних і муніципальних органів та установ, що утримуються за рахунок держави або органів місцевого самоврядування, здійсненої на підставі фінансових планів — кошторисів витрат.

За допомогою цього методу фінансується практично вся невиробнича сфера, яка грунтується на державній або комунальній формі власності. Передбачені кошторисами витрат конкретних органів або установ і затверджені бюджетами суми грошових коштів, як правило, носять найменування бюджетних асигнувань.

На кошторисно-бюджетному фінансуванні знаходяться державні та комунальні установи соціальної сфери; школи, середні спеціальні і вищі навчальні заклади; установи охорони здоров'я — лікарні та поліклініки, дитячі дошкільні установи; установи культури — бібліотеки, дома культури, дитячі театри, об'єкти фізичної культури; установи Міністерства оборони, Прикордонних військ, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України; органи законодавчої і виконавчої влади, суд та прокуратура.

Бюджетні установи одержують кошти з бюджету на основі планового документа — кошторису.

Кошторис — основний фінансово-плановий акт, у якому встановлюється об'єм бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіл.

Кошторис витрат — це основний плановий документ, що визначає загальний об'єм, цільову спрямованість та поквартальний розподіл коштів, які відпускаються з бюджету на утримання бюджетної установи (державного органу або органу місцевого самоврядування) або на здійснення централізованих заходів соціального, господарського, екологічного і культурного характеру.

74.Правові засади загальнообов’язкового державнго страхування.

В Україні найбільшого розвитку та правового забезпечення набуло обов'язкове державне соціальне страхування.

Загальнообов'язкове соціальне державне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.

Державне соціальне страхування, залежно від страхового випадку, поділяється на такі види:

— пенсійне страхування;

— страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

— медичне страхування;

— страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності;

— страхування на випадок безробіття.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється за такими принципами:

— законодавчого визначення умов і порядку здійснення державного соціального страхування;

— обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;

— надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

— обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг у обсягах, передбачених законами з окремих видів страхування;

— солідарності та субсидування;

— державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

— забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

— цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

— паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні ним.