68. Порядок визначення податкового зобов’язання.

Непрямі́ ме́тоди ви́значення податко́вого зобов'я́зання — оцінка податкової бази здійснюється за допомогою інформації, отриманої з джерел, які не є звітністю платника податків. В якості таких джерел можуть використовуватись:

• статистичні дані державних органів та установ;

• ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування;

• довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, утому числі електронних та інших банків даних;

• звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном;

• інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Основною характерною ознакою непрямих методів є те, що вони застосовуються лише у тих випадках, коли реальний дохід платника неможливо визначити через брак поданої ним інформації, або якщо наявна інформація є необ'єктивною.

Непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань платників податків використовуються в багатьох країнах світу, зокрема: Австралії, Аргентині, Великобританії, Данії, Ізраїлі, Іспанії, Італії, Росії, Франції, Швеції, Україні.

Статтею 39 Податкового кодексу України встановлено вичерпний перелік непрямих методів визначення податкового зобов'язання та визначено суть кожного з них. Органами державної податкової служби можуть бути застосовані наступні непрямі методи:

• порівняльної неконтрольованої ціни;

• ціни перепродажу;

• витрати плюс;

• розподілення прибутку;

• чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно із зазначеними методами використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними сторонами у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування таких методів.

69.Апеляційне узгодження суми податкового зобов’язання.

Стаття 54. Визначення сум податкових та грошових зобов'язань

Статтею регламентується порядок визначення сум податкових та грошових зобов’язань, пені. Загальний порядок передбачає самостійне обчислення суми податкового та /або грошового зобов’язання та/або пені платником податків. Такі суми платник податків зазначає у податковій (митній) декларації (див. ст. 46 цього Кодексу). У випадку, якщо в майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової (митної) декларації, такий платник податків має право надати уточнювальний розрахунок (див. коментар до ст. 50 цього Кодексу). Така податкова (митна) декларація або уточнювальний розрахунок подається контролюючому органу.

У п. 54.2 визначено порядок узгодження податковим агентом або платником податку грошового зобов’язання (суми коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності). Термін «узгоджене» податкове, грошове зобов’язання вказує на суму податку (збору), яку платник зобов’язується сплатити до бюджету (цільового фонду) у визначений строк.

У статті визначено декілька шляхів узгодження податкових (грошових) зобов’язань, кожен з яких втілюється в певній процедурі. Податкове (грошове) зобов’язання може бути узгоджене одним із таких способів:

– самостійно платником податків, податковим агентом шляхом подання контролюючому органу податкової декларації (уточнюючого розрахунку);

 – самостійне узгодження при отриманні доходів не від податкового агента;

– внаслідок нарахування контролюючим органом суми грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування.

Податкове (грошове) зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації контролюючому органу. Отже, при самостійному узгодженні моментом узгодження податкового зобов’язання є дата подання податкової декларації (розрахунку) контролюючому органу. Особливістю є те, що узгоджене в такий спосіб зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. У випадку, якщо контролюючий орган нараховує суму грошових зобов’язань, вона зазначається у податковому повідомленні-рішенні (див. ст. 58 цього Кодексу). Таке рішення може бути оскаржене в адміністративному (адміністративне оскарження) або судовому порядку (апеляційне узгодження).