49.Поняття, система та правові засади публічних доходів.

Завдання та функції держави, що закріплені у Конституції Ук­раїни та законах України, вимагають відповідного фінансового за­безпечення. Формування публічних фінансових фондів з метою фі­нансування видатків на забезпечення виконання функцій і завдань держави та місцевого самоврядування відбувається внаслідок роз­поділу вартості внутрішнього валового продукту.

Необхідно усвідомити, що доходи, які надходять у власність держави та місцевого самоврядування, є публічними за своєю правовою природою, оскільки знаходяться у розпорядженні публічних суб'єктів влади, та за допомогою яких створюються централізовані фонди коштів, призначені для фінансування їх завдань і функцій. У формуванні публічних доходів задіяні всі ланки фінансової системи держави.

Публічні доходи представлені державними та місцевими дохо­дами. Державні доходи формуються за рахунок обов'язкових пла­тежів (податків, зборів, неподаткових платежів) та добровільних надходжень (запозичення, гранти) та зараховуються до централі­зованих фондів держави — державного бюджету та державних цільових фондів.

Фінансовою базою місцевого самоврядування є місцеві доходи, що знаходяться у розпорядженні відповідних органів місцевого самоврядування та спрямовуються до місцевих бюджетів.

Слід зазначити, що види доходів, які зараховуються до дер­жавного та місцевих бюджетів закріплено Бюджетним кодексом України. Розміри та строки зарахування таких обов'язкових пла­тежів, як податки та збори, визначаються податковим законо­давством, а саме — Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 9 Бюджетного кодексу України доходи бюд­жетів представлені:

1. податковими надходженнями;

2. неподатковими надходженнями;

3. доходами від операцій з капіталом;

4. трансфертами.

Кожен окремий вид доходів бюджетів представлений пев­ними групами доходів, що визначаються бюджетною класифіка­цією.

Слід знати, що класифікація державних та муніципальних до­ходів може здійснюватися за різними критеріями.

За територіальною ознакою виокремлюють такі доходи:

а) доходи держави;

б) доходи муніципальних утворень. У залежності від методу мобілізації:

а) обов'язкові — вичерпний перелік податків та зборів до бюджетів державного та місцевого рівнів закріплений у ст.ст. 9, 10 Податкового кодексу України;

б) добровільні — Це кошти, отримані від проведення дер- жавних чи місцевих лотерей, пожертви, державний або місцевий займи тощо.

За юридичною ознакою публічні доходи поділяються на по­даткові (які становлять найвагомішу частину доходів централі­зованих фондів — це податки, збори) та неподаткові (штрафи, доходи від реалізації державного майна тощо).

Слід знати, що правовий режим публічних доходів (порядок їх правового регулювання) залежить від видів таких доходів.

50. Податкове право та податкові правовідносини.

Податкове право є складовою частиною фінансового права, що стрімко розвивається. Податкове право, традиційно, розгляда­лося як складний інститут фінансового права (М.П. Кучерявенко), але зміни, що відбулися останнім часом (кодифікація податкового законодавства) дають підстави розглядати його як підгалузь фі­нансового права.

Слід усвідомити, що існування податкових правовідносин пов'язано з діяльністю органів державної влади і місцевого са­моврядування щодо справляння до бюджетів податків і зборів, перелік яких закріплений ПК України.

Податковим правовідносинам притаманні всі особливості фі­нансових правовідносин, але, разом з тим, вони мають власні специфічні риси. У податкових правовідносинах органічно поєд­нується аспект владності і майновий характер. Вся існуюча система податкових правовідносин існує заради встановлення і справляння податків і зборів. У податкові правовідносини фізичні та юридичні особи вступають лише задля виконання податкового обов'язку. За допомогою податкових правовідносин відбувається регулювання певних зв'язків, що встановлюються між суб'єктами.

В податкових правовідносинах є наявність і постійна присут­ність публічного фінансового інтересу, що зумовлює необхідність їхнього забезпечення за допомогою державного примусу.

Слід звернути увагу, що хоча податковим правовідносинам і притаманний майновий характер, але він абсолютно несхожий з таким в галузі цивільного права, де зміст майнових правовідносин визначається через сукупність повноважень володіння, користу­вання, розпорядження. Російський вчений Д.В. Вінницький від­значає, що зміст майнових відносин, що регулюються податковим правом, з одного боку, проявляє себе в законному обмеженні права власності суб'єктів приватного права (фізичних осіб, ор­ганізацій), а з іншого - це відносини по формуванню публічної власності.

У податкових правовідносинах завжди однією із сторін буде виступати держава в особі уповноваженого органу, що обумовлює нерівність сторін цих правовідносин. Державі належить особ­ливий статус, яким не наділений жоден з учасників фінансових правовідносин.

Податкові правовідносини виникають задля виконання консти­туційного обов'язку платників податків — сплати податку. Таким чином, платник податків вступає до цих правовідносин лише з метою виконання свого податкового обов'язку. Слід усвідомити, що виконання податкового обов'язку передбачає: 1) ведення податкового обліку (обчислення податку); 2) сплату податку; 3) подання податкової звітності.

Владна сторона податкових правовідносин представлена по­датковими органами та митними органами, які відповідно до ст. 41 Податкового кодексу України є контролюючими. При цьому, слід зауважити, що лише податкові органи здійснюють заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу (п. 41.5 ст. 41 ПК України).

За кожним податком встановлюється перелік осіб, які є плат­никами того чи іншого податку. Безпосередньо у відносини з платниками податків щодо справляння податків вступають конт­ролюючі органи,'і, як слід, в податкових правовідносинах коло їх суб'єктів точно встановлено в законодавстві.

Крім того, останнім часом в податковому законодавстві от­римав розвитку інститут податкового представництва. Враховуючи

підстави представництва, представників платника податків можна поділити на: а) законних, та б) уповноважених.

Податковим кодексом України встановлено коло осіб, які зобов'язані заповнювати та надавати податкову декларацію за­мість платника податку. Окрему групу складають представники платника податків, яких такий платник уповноважив на запов­нення та надання його податкової декларації шляхом видачі довіреності. Але ці особи самостійно не можуть вступати до по­даткових правовідносин, оскільки вони вступають до них виключно за причиною того, що податкове зобов'язання виникло у платника податків, але певні обов'язки щодо реалізації цього зобов'язання Податковий кодекс покладає на цих осіб. Це стосується і по­даткового агента, оскільки він вступає у правовідносини як особа, яка зобов'язана реалізувати обов'язок платника податків. Податкові агенти не відносяться до числа суб'єктів податкових правовідносин, а є його учасниками. Таку групу учасників подат­кових правовідносин називають суб'єктами, які сприяють сплаті податку.

Таким чином, у податкових правовідносинах, окрім податкового органу і платника податку, які є суб'єктами таких правовідносин, бере участь дещо ширше коло осіб, які є учасниками цих пра­вовідносин (податкові агенти, банки, нотаріуси тощо).

Слід детально розглянути правовий статус суб'єктів та учасників податкових правовідносин.