2. Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування: поняття, мета та правові основи.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самовря­дування являє собою врегульований правом процес створення, розподілу та використання публічних грошових фондів для вико­нання їхніх завдань та функцій.

Використовуючи набуті знання з теорії права та галузевих цисциплін, необхідно пам'ятати, що, як і будь-який інший процес, фінансова діяльність складається із певних стадій, а саме:

1. створення публічних грошових фондів;

2. розподіл (перерозподіл) публічних грошових фондів;

3. використання публічних грошових фондів.

Слід надати загальну характеристику кожній із них, а також иизначити принципи фінансової діяльності та розкрити зміст кож­ної о З НИХ.

Фінансова діяльність, у процесі якої відбувається акумуляція і ротових коштів у публічні фонди, їх розподіл та використання, імійснюється у різних формах, які можна поділити на правові (юридичні) та не правові (організаційні, технічні тощо). Особливу увагу слід приділити правовим формам фінансової діяльності, на­дати їх визначення та конкретизувати їх.

Як і будь-яка публічна діяльність, фінансова діяльність дер­жави здійснюється за допомогою певних методів, тобто засобів, прийомів. Слід приділити увагу їх класифікації залежно від стадій фінансової діяльності, згідно з якою їх поділяють на:

а) методи створення публічних фондів;

б) методи розподілу (перерозподілу) публічних фондів;

в) методи використання публічних фондів.

Кожна група методів має бути детально охарактеризованою.

3. Методи фінансової діяльності.

У фінансових правовідносинах чітко простежується державно-владна та майнова сторони. Відносини з приводу публічних фі­нансів є владно-майновими, в яких відносини влади невід'ємні від майнових відносин: з одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями та здійснює контроль за надход­женням коштів до бюджету, з іншого — ці відносини регулюють формування власності держави та органів місцевого самовряду­вання. Порівнюючи фінансові правовідносини з адміністративними та цивільними правовідносинами, необхідно пам'ятати, що адмі­ністративні правовідносини є владними, цивільні правовідносини є майновими, фінансові правовідносини є владно-майновими.

При розгляді предмета фінансового права, увагу рекомен­дується звернути на основні ознаки відносин, що становлять предмет фінансово-правового регулювання, а саме:

• майновий характер;

• імперативно-владний характер;

• спрямованість на утворення, розподіл та використання публічних фондів коштів;

• обов'язковим учасником є держава або орган місцевого самоврядування в особі уповноважених органів.

Необхідно звернути увагу на те, що предмет фінансового права обумовлює специфіку метода правового регулювання. Основним методом фінансового права є метод владних приписів з боку упов­новажених органів держави та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними діяльності з приводу утворення, розподілу та використання публічних фондів коштів.

Вивчаючи метод владних приписів у фінансовому праві, увагу необхідно зосередити на прояві його у змісті конкретних фінан­сових правовідносин, а також у складі органів, уповноважених державою на владні дії.

Фінансове право як публічна галузь права захищає спільні інтереси держави та приватних осіб. Суб'єкти фінансового права є нерівними. Особливості владних приписів у сфері фінансової діяльності полягають у тому, що їм властиві категоричний ха­рактер та відсутність оперативної самостійності.

Слід наголосити, що сьогодні метод правового регулювання залишається одним із дискусійних питань у фінансово-правовій науці. Поряд з імперативним методом як метод фінансово-пра вового регулювання пропонують і диспозитивний метод. Аналіз договірних відносин у рамках фінансово-правового регулювання, надає змогу сказати, що вони є відмінними від цивільно-правових, де права та обов'язки встановлюються самостійно суб'єктами, і що це не виключає можливості існування в рамках фінансово-пра­вового регулювання договірних відносин, що мають імперативний характер. Диспозитивний метод у фінансовому праві можна роз­глядати як лояльний імперативний метод та позначати як метод узгодження.

Фінансовому праву властиві й інші методи регулювання від­носин: рекомендації, узгодження, субординація тощо. Такі ме­тоди, як правило, застосовуються разом з основним методом — методом владних приписів. Названі методи стосуються сфери муніципальних фінансів, в якій органи місцевої влади та само­врядування наділені правом самостійного вирішення питань при реалізації повноважень у сфері фінансів.

Беручи до уваги сучасний стан розвитку фінансово-правової науки, слід зазначити, що до методів мобілізації фінансових ре­сурсів слід віднести й емісію грошових знаків, на що цілком справедливо вказують учені-фінансисти, роботи яких вказано у списку літератури. При цьому слід враховувати, що згідно з ч. 2 ст. 15 БК України емісійні кошти не можуть бути джерелом фінансування бюджету.

Надаючи характеристику методам фінансової діяльності, що застосовуються на тій чи іншій її стадії, слід виокремити метод фінансового контролю, особливість якого стосовно стадійності полягає у тому, що він застосовується на кожній із стадій фі­нансової діяльності, що дає змогу визначити його як наскрізне провадження. Слід підкреслити і його важливу роль, оскільки значною мірою саме завдяки фінансовому контролю забезпе­чується виконання кожним із суб'єктів фінансової діяльності встановлених законодавством приписів.

Фінансова система України визначається фундатором вітчиз­няної фінансово-правової науки академіком Л.К. Вороновою як сукупність фінансових ланок (інститутів), об'єднаних за ознакою спільності форм і методів організації, розподілу й використання фондів коштів та за ознакою їх правового регулювання.

Слід проаналізувати визначення інших авторів та звернути увагу на те, що саме таке класичне формулювання підтримано всіма представниками фінансово-правової науки, воно з певними стилістичними відмінностями зустрічається не лише у вітчизняних підручниках, але й у науковій та навчально-методичній літературі на всьому пострадянському просторі.

При дослідженні природи фінансової системи з урахуванням розробок вчених-фінансистів, О.П. Орлюк виокремлює три кон­цепції у розумінні категорії «фінансова система»: фондова, ін-ституційна та посуб'єктна. Із врахуванням системоутворюючої ознаки необхідно визначити структуру фінансової системи та охарактеризувати її основні ланки.