13.Джерела фінансового права.

Вивчення цієї теми необхідно розпочати з визначення джерел фінансового права, які. являють собою зовнішню форму вира­ження фінансово-правових норм, що видають держава, її органи та органи місцевого самоврядування або органи, які визнані дер­жавою і представляють фінансові інтереси суспільства чи окремих категорій громадян.

Слід звернути увагу на те, що традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, пре­цеденти (судові чи адміністративні), міжнародні угоди. Джерела фінансового права — це закони та нормативно-правові акти Вер­ховної Ради України, державних виконавчих органів та органів

місцевого самоврядування, які вміщують норми фінансового права.

Важливо знати, що система нормативно-правових актів і система законодавства, не будучи синонімами, тісно пов'язані між собою та взаємозумовлені. Саме тому аналіз системи фінансового зако­нодавства і дає основне уявлення про джерела фінансового права України. Необхідно звернути увагу на те, що фінансове законо­давство, будучи формою реалізації фінансового права, містить широке коло нормативно-правових актів які регулюють фінансову діяльність. Слід розмежовувати систему фінансового права та систему фінансового законодавства. Тут необхідно чітко визна­чити, що, якщо система права — це внутрішня форма права, його будова за галузями та інститутами, то система законодавства — це його зовнішня форма. Система фінансового права і система фінансового законодавства співвідносяться як специфічні філо­софські категорії змісту й форми, вони діалектично поєднані, їх не можна ні протиставляти, ні ототожнювати. Необхідно наго­лосити, що для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої утворюють гіпотеза, диспозиція та санк­ція; для системи законодавства первинний елемент — це стаття нормативно-правового акта, яка не обов'язково містить всі три елементи правової норми.

Необхідно звернути увагу на характеристику джерел фінансо­вого права, виокремлюючи як загальні, так і особливі характерис­тики. До загальних належать: формальна визначеність; норматив­ність; загальнообов'язковість; юридична сила; загальновідомість; системність; видання уповноваженим органом. Особливими ха­рактеристиками джерел фінансового права є: предметна ознака; множинність; відсутність єдиного кодифікованого акта; виключна спрямованість на реалізацію інтересів держави і забезпечення за їх допомогою досягнення публічного інтересу; чіткість та ясність формулювання прав та обов'язків учасників фінансових правовід­носин.

Джерела фінансового права можна класифікувати залежно від низки підстав: особливостей правового регулювання і характеру встановлення; обсягу; часу дії; території дії; суб'єкта нормотвор-чості; характеру норм, що містяться в ньому.

Слід знати, що до джерел фінансового права належать:

— Конституція — Основний закон України;

• Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України;

• закони, що регулюють фінансові відносини;

• нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України з фі­нансових питань;

• нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади;

• акти місцевих рад та місцевих державних адміністрацій;

• рішення Конституційного суду України;

• міжнародно-правові акти, що ратифіковані парламентом і є частиною національного законодавства.

При вивченні цієї теми необхідно зосередити увагу на нормах фінансового права, що закріплені в Конституції України. Кон­ституція має найвищу юридичну силу і вміщує принципові по­ложення, на яких базується галузь фінансового права. Консти­туційні норми як джерело фінансового права загальноприйнято поділяти на дві нерівні групи:

1) норми, які безпосередньо регулюють фінансові відносини;

2) норми, що є базою розгалуженого фінансового законо- давства.

Особливу увагу необхідно приділити нормам, які встановлюють повноваження Верховної Ради України, Президента України, Ка­бінету Міністрів України, Рахункової палати, Міністерства фі­нансів, Державної казначейської служби, Державної податкової служби, Державної фінансової інспекції України, Національного банку України, Державної комісії з регулювання ринків фінан­сових послуг у сфері фінансової діяльності.

Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки "фінансової системи. Слід знати, що у 2010 р. було прийнято Бюджетний кодекс України та Подат­ковий кодекс України — перші кодифіковані джерела фінансо­вого права. Бюджетний кодекс України складається з шести роз­ділів:

Розділ 1. Бюджетна система України та основи бюджетного

Розділ 2. Державний бюджет України.

Розділ 3. Місцеві бюджети.

Розділ 4. Міжбюджетні відносини.

Розділ 5. Контроль зо дотриманням бюджетного законодав­ства та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Розділ 6. Прикінцеві та перехідні положення.

Слід детально ознайомитися з Бюджетним кодексом і знати, що його норми визначають правові засади функціонування бюд­жетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюд­жетного законодавства.

Слід мати на увазі, що сферою регулювання Податкового ко­дексу України є група однорідних суспільних відносин, які виз­начають надходження коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів. Цим актом регулюється сукупність специфічних відносин, що дозволяє виокремити їх із загальної маси фінансових відносин на підставі того, що у Кодексі обумовлюється надход­ження коштів у власність держави й територіальних громад по вертикалі (від платника до бюджету) у формі податків і зборів. Законодавець закріплює вичерпний перелік відносин, на регу­лювання яких спрямовано вплив приписів цього кодифікованого акта:

1. закріплення переліку податків та зборів;

2. порядок адміністрування податків та зборів;

3. закріплення правового статусу платників податків та зборів;

4. компетенцію контролюючих органів та повноваження їх посадових осіб;

5. регулювання відповідальності за порушення податкового законодавства.

Податковий кодекс України є основним законодавчим актом, який регулює відносини оподаткування, податкову систему в ці­лому, її основи, елементи податку. У цьому акті поєднуються матеріальні й процесуальні сторони регулювання податкової сис­теми, всі аспекти справляння податків та зборів.

При вивченні нормативно-правових актів як джерел фі­нансового права слід звернути увагу на їх види, а саме: ком­плексні (покликані врегульовувати не тільки фінансові, але й інші суспільні відносини) і фінансові (містять виключно фінан­сово-правові норми). Таке розмежування дозволяє виокремити й розкрити специфіку саме фінансових нормативно-правових актів, особливо фінансових законів, а також з'ясувати їх сис­темні зв'язки.

Фінансові нормативно-правові акти мають як загальні риси, притаманні будь-яким нормативно-правовим актам, так і специфічні. Останні пов'язані із спрямо­ваністю фінансово-правового регулювання, за якої всі приписи, що в них містяться, мають чітко виражену спрямованість на мо­білізацію, розподіл або використання грошових коштів централі­зованих і децентралізованих публічних фондів.

Особливе місце в системі джерел фінансового права посідають рішення Конституційного суду. І хоча юридична наука країн із континентальною системою права (до таких належить і Україна) не визнавала прецедентного права, але останніми роками зміни­лося ставлення до судових рішень. Сьогодні науковці вважають, що рішення Конституційного суду тоді можуть бути джерелом фінансового права, коли їх ухвалюють за наслідками перевірки конституційності нормативно-правових актів з бюджетного чи по­даткового права, яких вміщено у Бюджетному або Податковому ко­дексі, або коли ці рішення дають тлумачення Конституції України, що мають значення для з'ясування окремих норм фінансового права.

Вивчаючи міжнародні правові акти як джерела фінансового права, необхідно знати, що визначення місця міжнародного дого­вору в системі джерел фінансового права характеризується пев­ними особливостями:

1. включення міжнародних договорів до системи законо­давства України визначається Конституцією України;

2. джерелом національного фінансового права стають не будь-які міжнародні договори, укладені Україною, а тільки ті, згода на обов'язковість застосування яких надана Верховною Радою України. У певних випадках для їх вживання є необхідним видання внутрішньодержавних актів;

3. якщо міжнародним договором, учасницею якого є Україна, встановлено інше правило поведінки, ніж закріплене законом, то діє пріоритет норм міжнародного договору;

4. міжнародний договір України має бути опублікованим у встановленому порядку;

1. він виходить за межі нормотворчості на рівні держави і пе­редбачає врахування інтересів та участь як мінімум двох держав, тобто виникає як певний «наддержавний акт»;

2. після відповідних процедур, стає елементом національного фінансового законодавства. За своєю юридичною природою являє собою особливий правовий акт, який за допомогою поєднання зов­нішньої ініціативи певних суб'єктів та внутрішнього узаконення опосередковує його спеціальне місце в системі джерел фінансо­вого права України;

3. міжнародний договір має тлумачитися з обов'язковим урахуванням вимог щодо інтерпретації міжнародно-правових норм.