10. Сторони трудових правовідносин.

Як сторони трудових правовідносин до суб'єктів трудового права загалом відно­сяться наймані працівники і роботодавці, за умови наділення їх трудовою суб'єктністю, завдяки якій вони можуть виступати носіями певних трудових прав і обов'язків.

Для працівників - це досягнення певного віку, для роботодавця — майнова і організа­ційна самостійність, відокремленість.

Реалізуючи свою здатність до праці, працівник включається до трудового процесу, який в основному є проявом колективної взаємодії. Співпраця в колективі призво­дить до виникнення колективних зв'язків, обумовлених спільною метою. В результаті створюється трудовий колектив, який за наявності організаційних передумов для ви­рішення спільних питань включається в різні сфери суспільного життя, а значить, ви­ступає стороною втих відносинах, що виникають.

Найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором на під­приємстві, в установі й організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю. Як сторона трудового правовідношення працівник володіє трудовою правосуб'єктністю. Згідно трудового законодавства трудова правосуб'єктність працівників ви­никає за загальним правилом з 16 років. Із згоди одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років. Для підгото­вки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років в поряд­ку, передбаченому ст. 188 КЗпП України. Трудова правосуб'єктність в деяких випадках обме­жена не тільки віком, але й станом здоров'я, статтю.

Обсяг трудової правосуб'єктності складають трудові права та обов'язки працівни­ка. Найважливіші трудові права працівника встановлені в ст. 43-45 Конституції Укра­їни, в ст. 2 КЗпП: право на працю, на відпочинок, на здорові й безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки і на вирішення колективних трудових спорів (конфлі­ктів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, устано­вою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на мате­ріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудо­вих спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походжен­ня, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, по­літичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Засади рівності прав закріплено у статті 21 Конституції України, а прин­цип рівності трудових прав встановлено у ст.. 2-1 КЗпП України.

Згідно із ст. 139 КЗпП працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Іншою стороною трудових відносин і суб'єктом трудового права виступає робото­давець, який теж може мати своїх представників. Роботодавець визначається як власник підприємства, установи або організації незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

До основних ознак правосуб'єктності роботодавців належать наступні: можливість приймати і звільняти працівників, майнова самостійність роботодавця, здатність за­безпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як роботодавець може виступати держава, громадська організація, кооператив чи окремий громадянин, кожен з яких або сам здійснює управління виробництвом чи керує діяльністю, або уповноважує на це колегіальні органи (раду, правління, комітет) чи якусь посадову особу (керівника підприємства, установи, організації).

Роботодавці у трудових правовідносинах мають певні суб'єктивні права і несуть суб'єктивні обов'язки. Зокрема, роботодавець має такі основні права: укладати, зміню­вати та припиняти трудові договори з працівниками; вести колективні переговори і укладати колективний договір; заохочувати працівників за сумлінну працю; вимагати від працівників виконання трудових обов'язків, дотримання внутрішнього трудового розпорядку, дбайливого ставлення до майна роботодавця; притягати працівників до дисциплінарної і матеріальної відповідальності у порядку, передбаченому трудовим законодавством; приймати локальні нормативно-правові акти; створювати і брати участь в організаціях роботодавців для представництва та захисту своїх інтересів.

Роботодавець несе такі основні обов'язки: дотримуватися законів та інших норма­тивно-правових актів, локальних актів про працю, колективного договору, колективних угод та умов трудового договору; надавати працівникові роботу, обумовлену трудовим договором; забезпечувати безпеку праці та умови, які відповідають вимогам охорони та гігієни праці; забезпечувати працівників необхідними засобами охорони праці, спецодя­гом, спецвзуттям, засобами захисту; забезпечувати працівників необхідними засобами для виконання роботи (обладнанням, інструментом, сировиною); виплачувати працівни­кові у повному розмірі заробітну плату у строки, встановлені КЗпП, колективним і трудо­вим договором; вести колективні переговори, а також укладати колективний договір в порядку, встановленому законодавством; розглядати подання профспілкових органів, а також інших повноважних представників працівників про виявлені порушення законо­давства про працю, про охорону праці і повідомляти про вжиті заходи; забезпечувати соціальне страхування працівників в порядку, встановленому законодавством; забезпе­чувати побутові потреби працівників; відшкодовувати працівникові шкоду,заподіяну йому при виконанні трудових обов'язків.