5. Поняття, види і значення основних принципів трудового права

Галузеві принципи трудового права виражають загальні сутнісні властивості норм даної галузі права. Такі принципи конкретизуються і виявляються в окремих інститу­тах і нормах залежно від їх змісту і цільової спрямованості.

В літературі сучасні принципи трудового права поділяються на чотири групи:

1)такі, що виражають політику держави в галузі правового регулювання ринку праці й ефективної зайнятості;

2)що містять керівні засади в галузі встановлення умов праці працівників;

3)визначають правове регулювання застосування праці працівників;

4)що відображають головні напрями правової політики в галузі охорони здоров'я і захисту трудових прав працівників.

Виходячи з класифікації суспільних відносин, які є предметом сучасного трудово­го права України, на нашу думку, принципи трудового права можна поділити на 2 види: принципи правового регулювання індивідуальних трудових відносин і принци­пи правового регулювання колективних трудових відносин. Окрім цього, можливо виділити принципи, які є спільними для трудового права в цілому.

До принципів індивідуального трудового права належать основні засади право­вого регулювання індивідуальних трудових відносин, основними серед них є - свобо­да праці і заборона примусової праці; захист прав людини у сфері застосування праці; рівність прав і можливостей та заборона дискримінації; право на справедливі й без­печні умови праці, право на справедливу заробітну плату, що забезпечує рівень життя гідного людини для самого працівника і членів його сім'ї; принцип соціальної станда­ртизації і державного гарантування; принцип сприяння.

У ст. 43 Конституції України закріплений принцип свободи праці і заборона примусової праці: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується". У цій же статті говориться про заборо­ну використання примусової праці: "Використання примусової праці забороняється.

Сучасний розвиток цивілізації на одне з перших місць висуває принцип захисту прав людини в сфері застосування праці. Цей постулат, що закріплений у загально­визнаних міжнародних актах, а також у Конституції України, має знайти належну кон­кретизацію в нормах трудового права. Цей принцип включає в себе захист соціаль­ний і захист юридичний прав найманого працівника.

Принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці належить до основних принципів, закріплених у міжнародних актах. Останнім часом до цієї проблеми звернуто особливу увагу. Це стосується тендерних досліджень, спрямова­них на подолання нерівності прав чоловіків та жінок, і створення рівних можливостей у доступі до праці, просуванні по службі, оплаті праці тощо. Проблема рівності набула особливого значення стосовно трудових прав неповнолітніх, осіб із обмеженими фізи­чними даними, осіб похилого віку, працівників-мігрантів. Принцип рівності також вклю­чає в себе такий аспект як рівність прав і можливостей між працівником і роботодав­цем. Потрібно визнати, що в умовах становлення ринкових відносин, наявності безро­біття та економічної нестабільності працівник і роботодавець фактично не є рівними суб'єктами. Працівник завжди є слабшою стороною і необхідна ціла система правових заходів щодо вирівнювання економічних і юридичних можливостей між цими суб'єктами. Право на справедливі й безпечні умови праці, на справедливу заробітну плату, що забезпечує рівень життя гідного людини для самого працівника і членів його сім'ї як принцип індивідуального трудового права витікає з чисельних конвенцій і рекомендацій МОП,з положень Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та інших міжнародно-правових актів. Стаття 43 Конституції України закріпила право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці. Що стосується права працівника на справедливу і гідну заробітну плату, слід зазначити, що цей принцип не знайшов ще належного закріплення ні в Конституції, ні у трудовому законодавстві. Відбулася підміна цього принципу іншим - згідно статті 43 Конституції України розмір заробітної плати не може бути ниж­чим від визначеного законом,тобто мінімальної заробітної плати. Така юридична позиція не сприяє росту заробітної плати, оскільки в цьому принципі "закладено" орієнтацію на межу виживання, а не розвитку людини. Сучасний рівень заробітної плати не здатний забезпечити навіть відтворювальну її функцію. У доповідях перших осіб держави неодно­разово визнавалося, що мати роботу в Україні, ще не означає бути соціально захищеним.

Принцип соціальної стандартизації і державного гарантування закладено новою системою соціальних стандартів, що упроваджується в Україні. Такими стандартами ви­ступають мінімальна заробітна плата, гранична межа тривалості робочого дня і робочо­го тижня, мінімальна щорічна відпустка, обов'язкові вимоги щодо прийняття на роботу та звільнення працівника, вимоги щодо охорони праці тощо. Ці правила, встановлені у законодавстві є обов'язковими для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду господарювання, втому числі й роботодавця-фізичної особи. Система соціаль­них стандартів у сфері праці слугують захисту інтересів найманого працівника і забез­печують стабільність його соціального статусу.

Принцип сприяння "in favorem" означає недопущення погіршення становища пра­цівника порівняно з рівнем, передбаченим законодавством.

Для колективного трудового права характерним є принцип соціального партнерства, який є комплексним за характером і складом. До нього входять такі принципи-права як право працівників і роботодавців на об'єднання для захисту своїх прав та інтересів; сво­бода об'єднання, рівність прав і можливостей. Соціальне партнерство існує на різних рів­нях: на державному (Генеральна угода), на галузевому (галузеві угоди), на регіональному (регіональні угоди),на виробничому(колективний договір)-і покликане вирішити проти­річчя, узгодити інтереси найманих працівників і власників. Уданий час відбувається про­цес становлення механізму соціального партнерства. Законодавчу базу для цього створе­но такими Законами країни як "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (1999 р.),"Про організації роботодавців" (2001 p.),"Про колективні договори і угоди" (199 З p.),"про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" (1998 p.).

Для трудового права в цілому притаманними є принципи: захисту права праців­ників і роботодавців; оптимальної узгодженості між інтересами найманих праців­ників, роботодавців і держави.