28. Поняття працевлаштування. Правові форми працевлаштування.

Працевлаштування — це комплекс заходів: організаційних, правових, економіч­них, - спрямованих на забезпечення трудової зайнятості громадян. Працевл. може мати різні форми. Громадяни, реалізуючи своє право на працю і бажання працювати, можуть самостійно шукати собі роботу і вільно укладати труд, договір з роботодав­цем. Іншою формою працевл. є зайняття не забороненою законом підприємницькою діяльністю, коли громадянин самостійно забезпечує себе видом занять чи працею, які дають йому засоби до існування і розвитку його особистості. Ще працевлаштування громадян може здійснюватись за допомогою держави. Останнє є гарантією реалізації права на працю, яку дає держава своїм громадянам.

Незайняті громадяни (в тому числі особи, які здійснюють догляд за інвал. І гр. або дитиною-інвалідом у віці до 16р., а також за пенсіонером, який за висновком медичної установи потребує стороннього догляду), інвал іди і пенсіонери, які звертаються до держав­ної служби зайнятості за сприянням у працевл., підлягають реєстрації у цій службі. Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевл. за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку.

Стосовно інозем. громадян діють такі правила. Іноземці і особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають рівні права з громадянами України щодо реалізації права на працю і працевл.. Ті ж іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевл., виданого держслужбою зайн. України, якщо інше не передбачено міжнарод. дог. України. Законодавством передбачений загаль­ний і спец, порядок реєстрації осіб, які шукають роботу.

Виділяють основні форми працевлаштування:!) спрощена (законодавчого сприян-ня) - застосовується для працевлаштування окремих категорій громадян: працевлашту­вання неповнолітніх, осіб передпенсійного віку та інших неконкурентноспроможних на ринку праці громадян; 2) проста (звичайна) - працевлаштування більшості громадян; 3) складна (ускладнена) - працевлаштування, за якого встановлюються додаткові вимоги до працівників чи проводяться додаткові заходи (працевлаштування на роботу з допу­ском до таємних матеріалів, на державну службу, перенавчання з подальшим працевла­штуванням, працевлаштування іноземців).

29. Правовий статус безробітних.

Громадяни працездатного віку, які зареєстровані в центрі зайнятості за місцем проживання як такі, що шукають роботу і не мають заробітку, набувають статус безро­бітних. Рішення про це приймається державною службою зайнятості, починаючи з 8-го дня після реєстрації громадянина в службі зайнятості, якщо протягом перших 7 днів його перебування на обліку як такого, що шукає роботу, йому не була надана підходяща робота. Для цього громадянин повинен особисто подати в службу зайня­тості письмову заяву про надання йому статусу безробітного і відсутність у нього за­робітку чи інших передбачених законодавством доходів.

Не можуть бути визнані безробітними: 1) особи, яким не виповнилось 16 p., за виня­тком тих, які працювали і були звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням, ліквідацією підприємства, установи, органі­зації або скороченням чисельності чи штату; 2) особи, які вперше шукають роботу і не мають професії (спец-ті), в тому числі випускники ЗОНІ, якщо вони відмовляються від про­ходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, зокрема тимчасової, яка не потребує професійної підготовки; 3) громадяни, які з моменту їх реєстрації в службі зайнятості відмовились від двох пропозицій підходящої роботи; 4) громадяни, які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Правовий статус безробітного передбачає наявність у нього прав, обов'язків, гарантій матеріальної і соц. підтримки, а також відповідальності. До найголовніших прав безробіт­них відноситься право на надання їм службами зайнятості допомоги у працевлаштуванні. У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу, він має право на одержання доп-ги по безробіттю. Розмір доп-ги по безробіттю визначається законодавством. Держава надає також доп-гу на поховання членам сім'ї безробітного або особі, яка здійснювала по­ховання, у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, а також їх по­садові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості. У число таких обов'язків входить організація професійної підготовки, перепідготовки, підви щення кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва; працевлаштування осіб, направлених службою зайня­тості, на робочі місця в рахунок визначеної квоти (броні); інформація працівників про наявність вакантних місць (посад), в тому числі з неповним робочим часом; створення додаткових робочих місць.

Завданням державної служби зайнятості є:

• реєстрація безробітних та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні;

• облік вільних робочих місць;

• консультація громадян, власників підприємств (установ, організацій) у разі їх звернення до служби зайнятості про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою;

• надання допомоги грома­дянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств (установ, організацій) в підборі потрібних працівників;

• організація професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятості;

• надання матеріальної допомоги безробітним;

• аналіз і прогнозування по­питу і пропозицій робочої сили, інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці;

• участь у підготовці перспективних та поточних державних та територіальних програм зайнятості і заходів соціального захисту різних категорій населення від безробіття.

Для вирішення цих завдань органи державної служби зайнятості наділені правом отримувати від підприємств, установ, організацій статистичні дані про наявність вакан­тних робочих місць, вивільнюваних і прийнятих на роботу працівників, відомості про очікувані зміни в організації виробництва; направляти безробітних за їх бажанням на оплачувані громадські, сезонні роботи; розпоряджатися у порядку, встановленому за­конодавством, коштами фонду сприяння зайнятості: надавати громадянам допомогу по безробіттю, оплачувати професійну підготовку і перепідготовку осіб, які потребують працевлаштування, в тому числі компенсуючи до 50% затрат підприємств, установ, ор­ганізацій на перепідготовку ними звільнюваних в порядку скорочення працівників; роз­робляти і виносити на розгляд місцевих органів самоуправління пропозиції щодо вста­новлення для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності квот при­йому на роботу тих категорій громадян, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці і потребують у зв'язку з цим соціального захисту та підтримки держави.

Державна служба зайнятості має право вносити в місцеві державні адміністрації та відповідні ради народних депутатів пропозиції про призупинення на строкдо шести місяців рішення підприємства, установи, організації про звільнення працівників, якщо їх подаль­ше працевлаштування ускладнене. В таких випадках органи державної служби зайнятості частково чи повністю компенсують витрати підприємства, викликані такою відстрочкою.