3. Методи трудового права

Метод - означає прийом, спосіб, характер дії. Метод трудового права - це сукупність прийомів і способів правового впливу на поведінку учасників трудових та пов'язаних з ними відносин, характер взаємодії між ними, які застосовують державні та інші уповнова­жені органи шляхом нагляду і контролю під час існування цих відносин та визначаються правові засоби впливу в разі порушення наданих прав і обов'язків.

Регулюючий вплив на учасників трудових відносин здійснюється за допомогою правових норм, встановлених чи закріплених в законах, під законних та інших нормативних актах.

Метод будь-якої галузі права зумовлюється такими рисами (ознаками):

1) загальним правовим становищем учасників основних правовідносин галузі; 2) порядком виникнення, зміни та припинення правовідносин (правосуб'єктністю); 3) характером встановлення прав і засобів забезпечення виконання обов'язків учасни­ками правовідносин; 4) засобами захисту прав та забезпечення виконання обов'язків.

Розрізняють два методи правового регулювання суспільних трудових відносин:

1) метод державного регулювання(імперативний).

Це метод владних приписів, вимог закону і вказівок вищестоящих органів у формі наказів і заборон. У трудовому праві це норми,спрямовані на встановлення рівня мінімаль­них гарантій у сфері застосування праці: забезпечення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці деяких категорій працюючих. В тому числі жінок і неповнолітніх, обов'яз­кові для всіх суб'єктів трудових правовідносин, і діяльність останніх не може їм суперечити.

2) локальний метод

Це метод правового регулювання праці, за допомогою якого встановлюються норми, що конкретизують принципові положення актів вищого рівня з врахуванням реальних мож­ливостей конкретного підприємства (установи,організації) і діють тільки на ньому. Це норми, які охоплюють регулювання робочого часу і часу відпочинку (правила внутрішнього трудового розпорядку), оплати праці (у вигляді положень про преміювання) і т. ін. Особливістю локаль­ного методу правового регулювання трудових відносин є ініціатива і участь в цьому процесі самих працюючих, і прийняття таких норм - це результат переговорів між роботодавцем і найманими працівниками та їх представниками - професійними спілками, причому спіль­не прийняття. Оскільки таке регулювання проводиться, як правило, в формі колективних договорів,то цей метод інколи ще називають колективно-договірним. Порядок розробки і прийняття локальних нормативних актів врегульований діючим трудовим законодавством.

4. Система трудового права

Для юридичних норм є характерною їх системність. Тобто норми діють не по одинці, кожна сама по собі, а переважно в комплексах, асоціаціях, у складі цілих правових інсти­тутів і більш широких підрозділах - галузях права. Система права - це сукупність елеме­нтів, які певним чином зв'язані між собою і утворюють певну цілісність.

Структура будь-якого суспільного явища, утому числі й галузі права, уявляє собою внутрішню будову. закономірну організацію змістовних компонентів системного цілого. Структура системи трудового права виражається у внутрішній організації цієї галузі права, в єдності, узгодженості, розподілі правових норм за інститутами та іншими галузевими структурними утвореннями, в їх зв'язках та взаємодії.

Елементом системи права виступає норма права, яка регулює будь-яку одну сторону суспільного відношення. Для правової регламентації відношення в цілому необхідна взає­модія комплексу норм (матеріальних, процесуальних, норм-принципів, норм-дефініцій).

Норми права об'єднуються в інститут права, який уявляє собою обособлену групу юридичних норм, які регулюють суспільні відносини певного виду.

Система трудового права являє собою сукупність об'єктивно пов'язаних правових інститутів і норм, котрі розподіляються у певній структурованій послідовності та у від­повідності із специфікою суспільних відносин, що ними регулюються.

Основними елементами системи трудового права України є загальна і особлива частини.

Загальну частину складають норми, які стосуються всіх суспільних відносин, що регулю­ються трудовим правом. Вони закріплюють основні поняття і принципові положення трудо­вого права, з'ясовують основоположні моменти в сфері трудових правовідносин. До загаль­них відносяться норми, які визначають джерела трудового права, класифікують суб'єктів трудових правовідносин, встановлюють їх правовий статус, визначають порядок підготовки і укладення колективних договорів, а також порядок контролю за їх виконанням та міру відповідальності; сюди входять норми з правового забезпечення реалізації права на пра­цю, які визначають поняття безробітного, працевлаштування і його правові форми.

Особливу частину складають норми, які регулюють деякі складові трудових пра­вовідносин з врахуванням особливостей праці, необхідності її регулювання для пев­них категорій працівників. Це, наприклад, норми, які встановлюють загальний поря­док прийняття і звільнення з роботи, тривалість часу роботи і відпочинку, порядок і форми оплати праці, вимоги з охорони і безпеки праці, в тому числі охорони праці жінок, неповнолітніх та інших категорій працівників і т. ін.

Що ж стосується системи, то її розуміння допомагає у вивченні трудового права, сприяє його подальшому удосконаленню. Допомагає зорієнтуватись у різноманітті норм, які регулюють трудові правовідносини, і правильно їх застосовувати.