13. Суб'єкти трудових правовідносин.

Суб'єктами індивідуальних трудових правовідносини є працівник і роботодавець, які мають спеціально визначений правий статус. Підставою їх виникнення є специфіч­ний юридичний факт-трудовий договір, а для деяких категорій працівників-складний юридичний склад, до якого окрім трудового договору входять також й інші юридичні факти (акт обрання або затвердження). Вони опосередковують працю несамостійну (під­леглу); поведінка суб'єктів визначається внутрішнім трудовим розпорядком; правовід­носини мають триваючий характер; є відплатними.

Працівник набуває статусу суб'єкта трудових правовідносин з моменту укладення тру­дового договору. Найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим догово­ром на підприємстві, в установі й організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю. Як сторона трудового правовідношення працівник во­лодіє трудовою правосуб'єктністю. В науці трудового права поширеним є розуміння правосуб'єктності як такої, що містить у собі три елементи: правоздатність, наявність конкрет­них прав та обов'язків на підставі дії закону та дієздатність. З такої концепції випливає, що трудова правоздатність і дієздатність виникають в особи одночасно з настанням певного віку. Згідно трудового законодавства трудова правосуб'єктність працівників виникає за загальним правилом з 16 років. Із згоди одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років в порядку, передбаченому ст. 188 КЗпП України.

Також одним із основних суб'єкті в трудових правовідносин виступає роботодавець. Робо­тодавець є суб'єктом як індивідуальних так і колективних трудових правовідносин. Згідно із ст. 21 КЗпП на стороні роботодавця визнається власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. а також фізична особа. Всі роботодавці,як володільці трудової правосуб'єктності, можуть бути поділені на такі види: роботодавці - юридичні особи і відо­кремлені підрозділи юридичних осіб; роботодавці - державні органи; роботодавці - фізич­ні особи. Найчисельнішу групу становлять роботодавці - юридичні особи.

Якщо суб'єктами індивідуальних трудових відносин виступають найманий працівник і роботодавець, то суб'єктами колективних трудових правовідносин виступають окремий роботодавець, організації та об'єднання роботодавців, трудові колективі, професійні спіл­ки, виборні органи професійних спілок, інші представники працівників, а також органи дер­жавної влади, місцевого самоврядування, Національна тристороння соціально-економічна рада, Національна служба посередництва та примирення. Законодавством України врегу­льовано юридичний статус зазначених суб'єктів.

14. Профспілки як суб'єкти трудового права.

Професійні спілки - це організації, створювані на підставі вільного вибору гро­мадян, пов'язаних спільними виробничими, професійними інтересами по роду їх дія­льності, з метою представництва і захисту їх інтересів та соціально-трудових прав. Профспілки - незалежна громадська організація, наділена правовим статусом, ви­значеним законодавством. Законодавство України, зокрема Цивільний кодекс (ст.21), визнає профспілки юридичними особами. Це означає, що в результаті їх організацій­ної єдності, економічної самостійності, правової регламентації їх діяльності законо­давством і статутними документами вони володіють право - і дієздатністю, спроможні виступати від свого імені з метою захисту своїх інтересів і в першу чергу - інтересів своїх членів та нести юридичну відповідальність.

Як громадська організація професійні спілки засновані на членстві, і кожний гро­мадянин має право вільно визначатися щодо своєї участі в-профспілці. Належність чи неналежність до них не тягне за собою будь-яких обмежень громадян у правах. Це положення закріплене статтею 36 Конституції України. При цьому слід зазначити, що в питаннях колективних інтересів професійні спілки захищають інтереси всіх працівників незалежно від їх членства в професійній організації. Це обумовлено тим, що умови прийнятого колективного договору поширюються на всіх членів трудового ко­лективу, в тому числі і на тих, хто не є членом профспілки. Що ж до індивідуальних прав останніх,™ вони не захищаються профспілками.

Діяльність професійних спілок здійснюється на підставі законодавства і колективних договорів,а регулюється нормами, встановленими керівними профспілковими органами.

Права профспілок класифікуються за різними ознаками. В першу чергу, за змістом питань, з приводу яких застосовуються права профспілок. Це питання забезпечення зайнятості, нормування і оплати праці, робочого часу, часу відпочинку, дисципліни праці, гарантій і компенсацій, охорони праці і контролю за дотриманням трудового законодавства та законодавства про охорону праці.

Далі, залежно від рівня самостійності профспілок у вирішенні питань розрізняють:

а) права на вирішення питань на паритетних началах.;

б) права, які належать до самостійного вирішення профспілковим органом.

в) права щодо участі у вирішенні питань, пов'язаних з регулюванням трудових відносин, власником або уповноваженим ним органом, державними чи місцевими органами.

Залежно від форми вираження і їх юридичної сили права профспілок поділяються на такі:

а) дорадчі - у випадку запрошення профспілкового органу до обговорення певних питань;

б) узгоджувальні права, суть яких в тому, що без згоди профспілок рішення власника або уповноваженого ним органу не може бути прийняте;

в) права вимагати певних дій від роботодавця, наприклад, виконати заходи, передбачені законодавством.

За змістом діяльності права профспілкових організацій можна поділити на дві ве­ликі групи: права щодо встановлення умов праці і норм регулювання трудових відно­син та права щодо контролю за дотриманням власником або уповноваженим ним орга­ном чинного законодавства з питань регулювання трудових відносин.

Перша група прав - це поєднання центральних начал з локальним правовим регулю­ванням трудових відносин. При укладенні угод, колективних договорів на всіх рівнях проф­спілкам надані досить широкі повноваження. Порядок дії профспілок і їх роль в цьому процесі буде розглянуто в окремій главі, присвяченій колективному договору. Профспіл­ки як суб'єкти трудового права, наділені певною специфікою, обумовленою особливостя­ми їх утворення і функціонування, тому потребують юридичних гарантій щодо реалізації своїх прав і виконання обов'язків. В систему юридичних гарантій прав профспілок вхо­дить обов'язок державних органів і адміністрації підприємств всебічно сприяти їм в їх діяльності. Крім того, законодавством встановлені додаткові гарантії працівникам. які обрані до складу виборних профспілкових органів. Вони спрямовані на захист цих працівників від самоправності роботодавця (адміністрації) чи органів місцевої влади, на забезпечен­ня найбільш ефективної їх роботи в профспілці. Так, члени профспілкових органів, не звільнені від основної роботи, на час виконання своїх профспілкових обов'язків звільня­ються від основної роботи із збереженням середнього заробітку. Вони не підлягають ди­сциплінарному стягненню без попередньої згоди на це профспілкового органу, членами якого вони є. Переведення вказаних працівників на іншу роботу за ініціативою власника або уповноваженого ним органу теж не може проводитись без попередньої згоди на те вказаного профспілкового органу. Ця ж вимога стосується звільнення таких працівників за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Профспілковим працівникам, звільненим з роботи внаслідок обрання їх на посаду в виборні профспілкові органи, після закінчення строку їх повноважень надається їх поперед­ня робота (посада), а за її відсутності - за згодою працівника - інша рівноцінна робота. Звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу працівників. які були членами виборних профспілкових органів, не допускається протягом двох років після закінчення строку їх повноважень, крім випадків повної ліквідації підприємства або вчинен­ня працівником винних дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення.