59.Структура грошової маси

Грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів, які знаходяться в народному господарстві в готівковій та безготівковій формах і виконують функції засобів обігу, платежу та накопичення. Грошовий обіг повинен вимірюватися і контролюватися державою. Структура грошової маси будується за принципом розширення, тобто наступні грошові форми включають в себе попе­редні. Розширення відбувається за ступенем ліквідності активів. Залежно від ступеня ліквідності різних форм грошей виділяють такі показники грошової маси: М0 – включає готівкові гроші в обігу (паперові гроші та монети); М1 – включає: М0; депозити до запитання в ощадбан­ках; депозити до запитання в комерційних банках; кош­ти на розрахункових, поточних та інших рахунках; М2 – включає: М1, строкові внесення в ощадбанках; М3 – включає: М2; облігації державних позик; депо­зитні сертифікати банків.

60.Пропозиція грошей та фактори що їх визначають

Пропозиція грошей - друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон'юнктуру грошового ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

Формування пропозиції грошей і його чинники. Визнання попиту на гроші об'єктивною межею для пропозиції грошей, а самої пропозиції - результатом діяльності банків може створити враження, що завданням монетарної політики банківської системи є суто технічне "підтягування" грошової маси до попиту на гроші при зміні його обсягу. Проте це лише поверхове, загальне враження. За ним криється надзвичайно складний процес зростання маси грошей (грошової пропозиції), на який, крім рішень центрального банку, впливає значна кількість інших чинників, що можуть деформувати пропозицію грошей порівняно з визначеними цілями, відхиляючи її від попиту на гроші. Тому кожний із цих чинників можна розглядати як самостійний фактор впливу на обсяг пропозиції грошей.

61.Завдання центрального банку та його інструменти

Центра́льний банк — установа (у більшості випадків державний орган), яка відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави (Федеральна резервна система США) або спільноти держав (Європейський центральний банк). В Україні це Національний банк України.

Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять:    – управління сукупним грошовим оборотом;    – регулювання грошово-кредитної сфери;    – регулювання попиту та пропозиції на кредит.

Під контрольними функціями розуміють:    – здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;    – проведення валютного контролю.

Обслуговуючі функції здійснюються при:    – організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;    – кредитуванні банківських установ та уряду;    – виконані центральним банком ролі фінансового агента уряду.