1. Поняття кримінології як науки, її предмет

Crimen (лат.) – це злочин, а logos (грец.) – вчення.

Виникнення науки про злочинність пов'язують з виходом у світ у 1764 році книжки 26-літнього італійського юриста Чезара Беккаріа (1738-1794) "Про злочини і покарання". Але назву "кримінологія" наука про злочинність отримала після того як у 1885 р. італійський вчений Рафаель Гарофалло видав книжку "Кримінологія".

До виникнення кримінології проблеми злочинності розглядались у філософії і релігії, що розвивали етичні проблеми, на яких базується правосуддя.

Кримінологія – це наука, що вивчає природу злочинності для пізнання причин і умов, котрі породжують злочинність і розробляє на підставі цього ефективні засоби протидії злочинності

до предмету кримінології згідно з її визначенням, як правило, включають такі елементи:

1. Злочинність як соціальне явище.

2. Причини і умови, що породжують злочинність (криміногенні фактори – так їх ще називають).

3. Особистість злочинця.

4. Попередження злочинності.

5. Жертва злочину.

До предмету кримінології можуть включатися також інші елементи, вивчення яких є необхідним для виконання їх основного завдання: сприяти підвищенню ефективності протидії злочинності.

Для виконання цього завдання кримінологія повинна мати наступні функції: 1) описову; 2) пояснювальну; 3) прогностичну; 4) регулятивну.

2. Місце кримінології в системі наук

Кримінологія є самостійною наукою, що має свій власний предмет, відмінний від предмету науки КП. Предмет кримінології – злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, попередження злочинів як репресивними, так і нерепресивними засобами.

її предмет виходить за межі предмету юридичної науки, предметом якої є право як соціальне явище.

Оскільки злочинність як предмет кримінології є за своєю природою явищем, що має соціологічні і психологічні властивості, то наука кримінологія, що вивчає це явище, має відповідно бути самостійною комплексною соціолого-психологічною наукою, котра використовує для дослідження злочинності досягнення інших наук: філософії, економіки, юриспруденції, педагогіки і т.п.

Оскільки злочинність зв'язана із економікою, кримінологія не може обійтись без взаємодії з економічною наукою.

Суттєвою мас бути взаємодія кримінології з юриспруденцією. Юриспруденція визначає можливості різноманітних галузей законодавства (не лише кримінального права) у сфері попередження злочинності. Особливо це стосується законодавства, що регулює економічне життя, адміністративного законодавства.

Останнім часом, особливо у західних країнах, кримінологія тісно взаємодіє з біологічними науками і медициною, котрі відкривають засоби впливу на поведінку осіб, що вчиняють злочини, а також досліджують вплив алкоголізму і наркоманії, інших патологічних факторів на кримінальні прояви.

3. Історія і сучасний стан кримінології

Історію кримінології можна розбити на три етапи: 1) етап класичної школи XVIII ст.; 2) етап позитивістської школи кінця XIX ст. і 3) кримінологія новітнього часу (з середини XX ст.).

Згідно з канонами класичної школи людина сама контролює свою долю відповідно до свободи волі. Суспільство повинне реагувати на злочин так, щоб змусити особу за власною волею відмовитись від злочинної поведінки і вибрати незлочинну, аби не бути покараним.Предст: Беккарія, брит кримінол Джон Говард.

Позитивістська школа критикує такий спосіб впливу па злочинність, вважаючи його непродуктивним. Згідно з її ідеями поведінка людини визначається багатьма фізіологічними, психологічними і соціальними факторами, котрі не можна нейтралізувати репресивними засобами.

Представники: Ч.Ломброзо, Енріко Феррі, Тард та інші.

Тому завданням кримінології є вивчення цих факторів і розробка відповідних їм засобів, здатних змусити людину бути добропорядною, професійно корисною суспільству і дисциплінованою. (Про Ломброзо).

Якщо класична школа звертала основну увагу на діяння, то позитивістська школа – на злочинця, його властивості. Класична школа орієнтована на захист інтересів суспільства, позитивістська – на виправлення властивостей злочинця.

Кримінологія новітнього часу відкрила для себе новий напрям вивчення реакції суспільства на злочинність: звернулась до досліджень потерпілого (жертви злочину) і механізмів соціального контролю. Тепер вже до причин злочинності підходять не тільки з точки зору характеристики злочинного діяння і властивостей злочинця. Причини виводяться з соціального процесу, в якому задіяні і злочинець, і потерпілий, і суспільство. Особливо досліджуються процеси в суспільстві, в силу яких поведінка людей і самі люди визначаться як злочинні. Представники: Онер Сатерленд, Селлін, Мертон.