16. Методи оптимізації структури інвестиційних ресурсів

Співвідношення між складовими капіталу фірми представляє собою структуру інвестованого капіталу, яка безпосередньо впливає на прийняття інвестиційних рішень. У зв’язку з цим, під час передінвестиційних досліджень перед суб’єктами господарювання виникає проблема визначення оптимальної структури інвестиційного капіталу, а саме:

• яким має бути співвідношення постійних та змінних витрат на виробництво;

• яким чином у перспективі буде формуватися основний та обіговий капітал;

• яким має бути співвідношення власного, акціонерного та позичкового капіталу;

• при якому співвідношенні фінансових ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестиційного проекту доходи від його реалізації будуть найбільшими.

Оптимальна структура капіталу виражає таке співвідношення використання власного та позичкового капіталу, за якого забезпечується найефективніший взаємозв’язок між коефіцієнтами рентабельності власного капіталу та заборгованості, тобто максимізується ринкова вартість підприємства.

Процес оптимізації структури капіталу здійснюється у такій послідовності:

1. Аналіз складу капіталу у динаміці за низку періодів (кварталів, років), а також тенденції зміни його структури (коефіцієнти фінансової незалежності, заборгованості, співвідношення між довгостроковими та короткостроковими зобов’язаннями, пок-ки оборотності, рентабельності).

2. Оцінка основних факторів, що визначають структуру капіталу. До них належать:

   • галузеві особливості господарської діяльності;

   • стадія життєвого циклу фірм;

   • кон’юнктура товарного та фінансового ринків;

   • рівень прибутковості поточної діяльності;

   • податкове навантаження на компанію;

   • ступінь концентрації акціонерного капіталу.

З урахуванням цих та інших чинників управління структурою капіталу передбачає вирішення двох основних завдань:

а) встановити пропорції використання власного або зовнішнього капіталу;

б) забезпечити (за необхідністю) залучення додаткового внутрішнього або зовнішнього капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм прибутковості власного капіталу.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості (ціни). Вона базується на попередній оцінці власного та залученого капіталу за різних умов його залучення й варіантних розрахунках середньозваженої вартості капіталу.

Найчастіше для вирішення проблем оптимізації структури капіталу використовують ефект фінансового важеля (леверіджу).

Структура капіталу, що інвестується пов’язана з співвідношенням боргу та власного капіталу. Чим більшу заборгованість порівняно до власного капіталу має фірма, тим вищий її фінансовий леверідж.

Ідею фінансового важелю формально можна представити за такими формулами, використавши такі економічні компоненти:

П_r - прибуток після виплати податків;

Е – власний капітал;

В – довгострокова заборгованість;

і – відсотки з довгострокової заборгованості;

R – ставка доходності власного капіталу;

r – ставка доходності інвестованого капіталу (власний капітал + довгострокова заборгованість).

Далі визначимо ставку доходності власного капіталу:

R = П_r / Е

Чистий прибуток представимо через його складові:

П_r = (Е + В) · r – В · і,

де (Е + В) · r – прибуток на всю суму інвестованого капіталу;

В · і – процентні платежі за непогашені частки довгострокового боргу з урахуванням податку.

Відповідно формулу ставки доходності власного капіталу представимо у такому вигляді:

R = [(Е + В) · r – В · і ] / Е = r + (В / Е) · (r – і)

Вираз (6.15) показує ефект важеля, який представлений позитивною величиною – другим доданком, тобто відношенням позичкового капіталу та власного капіталу помноженого на різницю між прибутком від чистих активів і вартістю сплачених процентів по кредитам з урахуванням податку. Таким чином, завдяки залученим коштам (В) доходність власного капіталу швидко росте при умові, що r > і.

Фінансовий леверідж має вплив на використання борго­вих цінних паперів для фінансування інвестицій. Він визначається співвідношенням між доходом до вирахування процентів за пози­ку та податків (ДВПП) та доходом на акцію (ДНА). Коли фірма бере в борг, вона зобов’язується сплатити проценти і у майбутньому погасити основну суму боргу. Ці проценти вираховуються з оподатковуваного доходу, отже інвестори отримують більше доходу.

фінансовий леверідж може бути вигідний у період загального підйому інвестиційної активності, але в період спаду може принести втрати через зростання ризиків.

Зростаюча заборгованість може спричинитися до підвищення мін­ливості ДНА. Отже переваги фінансового леверіджу слід зпівставляти із зростаючим фінансовим ризиком неплатоспроможності.

Оскільки структура капіталу впливає на ризик, доход на акцію (ДНА) і фінансовий стан фірми, тому менеджери повинні повсякденно враховувати вплив змін у струк­турі капіталу.

головна мета фінансових менеджерів— вибрати таку струк­туру капіталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме під­тримувати стабільні дивіденди і доходи, збагачуватиме акціонерів. Іншими словами, оптимальна структура капіталу має зводити до міні­муму WACC і водночас підтримувати кредитну репутацію фірми на рівні, що дозволяє залучати нові капітали для реалізації нових інвестиційних проектів на прийнятних умовах.

на загальну вартість фірми впливає те, як саме менеджер поєднує борги з власним капіталом. Зміни їх відносних пропорцій можуть суттєво змінити вартість фірми.

Перш ніж прийняти рішення, фінансовим менеджерам належить вибрати, як найкраще фінансувати нові інвестиції. При виборі фінансування інвестиційних проектів - з допомогою випуску облігацій чи випуску акцій, - треба врахувати, як зросте ДНА. Один з методів, що допома­гає прийняти рішення щодо фінансування, називається методом доходу на акцію – доходу до відрахування процентів та податків (ДНА – ДВПП).

Цей метод більше зважає на максимізацію ДНА, ніж на оптимізацію цін акцій фірми. Він ігнорує зміни рівня ризику, який надають фірмі інвестори. Проте, незважаючи на свої обмеження, метод ДНА— ДВПП вартий застосування.