31. Розкрити зміни, що сталися в трудовому законодавстві урср в роки Великої Вітчизняної війни.

Потреби оборони призвели до необхідності введення трудових мобілізацій і трудової повинності. Трудовій мобілізації підлягало працездатне населення міст, з числа тих, хто не працював у державних установах і на підприємствах. Мобілізовані направлялись на важливі виробництва і будови за місцем проживання. Трудова повинність використовувалась для виконання будівельних робіт на оборонних спорудах, заготівлі палива, охорони шляхів сполучення, зв'язку, електростанцій та інших важливих об'єктів, що мали оборонне значення. Трудова повинність поширювалась на чоловіків від 16 до 55 років, а жінок від 16 до 50 років.

Відбулися значні зміни в чинному трудовому законодавстві. Указом Президії Верховної Ради СРСР " Про режим робочого часу робітників і службовців на період війни" від 26 червня 1941 року директорам підприємств дозволялося встановлювати обов'язкові понаднормові роботи тривалістю до 3 годин в день. Згідно з указами від 9 квітня 1942 року і 9 січня 1943 року скасовувалися чергові та додаткові відпустки. їх було замінено грошовою компенсацією, виплата якої була тимчасово призупинена. Відпустка надавалася тільки підліткам до 16 років.

В умовах воєнного часу велике значення мала трудова дисципліна. Поряд із заохоченням добросовісних працівників росло застосування примусових заходів до порушників трудової дисципліни. За ряд порушень трудової дисципліни поряд з дисциплінарною відповідальністю застосовувалась кримінальна.

На вирішення проблеми інвалідів війни була спрямована постанова РНК УРСР "Про працевлаштування і побутове обслуговування інвалідів Вітчизняної війни" від 20 квітня 1943 року.

31. Розкрити основні напрямки розвитку кримінального права в роки Великої Вітчизняної війни.

В роки війни суттєві зміни відбулися у галузі кримінального права, б липня 1941 року приймається Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про відповідальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, які викликають тривогу серед населення". Він встановлював сувору відповідальність у вигляді тюремного ув'язнення терміном від 2 до 5 років, якщо злочин за характером не вимагав більш тяжкого покарання. Анти радянські чутки кваліфікувались як контрреволюційна агітація. 15 листопада 1943 року було прийнято указ "Про відповідальність за розголошення державної таємниці або за втрату документів, що містять державну таємницю", який передбачав покарання за вказані дії у вигляді позбавлення волі терміном до 5 років. За ті ж дії, якщо вони спричинили або могли спричинити небажані наслідки, застосовувалось позбавлення волі терміном до 10 років. З 19 квітня 1943 року згідно з указом "Про відповідальність гітлерівців за вчинені звірства" для спеціальних суб'єктів кримінального права (так називали фашистських злочинців і їх посібників) вводяться особливі міри покарання - страта через повішення і каторжні роботи терміном від 15 до 20 років.

У грудні 1942 року розширюється склад такого злочину, як спекуляція (до нього включається продаж махорки і самогону в великих кількостях). Проявилась загальна тенденція до розширення гіпотез багатьох статей Кримінального кодексу. В січні 1942 року крадіжка особистого майна за обтяжуючих обставин (під час повітряного нальоту, нападу ворога тощо) прирівнювалась за аналогією до бандитизму.

Багато уваги приділяє законодавець боротьбі з розкраданням. Злочинні зазіхання на державну і колгоспну власність кваліфікувалися за Законом від 7 серпня 1932 року. Указом від 23 серпня 1942 року "Про відповідальність за розкрадання пального в МТС і радгоспах" встановлювалось покарання до 5 років тюремного ув'язнення. Зросла також відповідальність за посягання на особисту власність громадян. Отже, кримінальне право воєнного часу характеризувалося рядом особливостей: більш широко став застосовуватися принцип аналогії і відплата як одна із цілей покарання. З'явився ряд нових складів злочинів: самовільне залишення роботи (грудень 1941 року), ухилення від військового обліку (січень 1942 року), приховування трофейної зброї (січень 1942 року) тощо. Було розширено коло діянь, що входило до поняття "спекуляція". Кримінальна відповідальність стала застосовуватися за дії, які раніше карались адміністративним законодавством.

В умовах війни широко використовувалось умовне засудження, а також відстрочка виконання вироку до закінчення воєнних дій з направленням засудженого до штрафного батальйону.

Кримінально-процесуальне право

Кримінально-процесуальне законодавство СРСР, яке діяло до війни, не мало достатньо норм, пристосованих до умов воєнного часу.

22 червня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила "Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районі воєнних дій". За цим Положенням військові трибунали розглядали справи у складі трьох постійних членів суду після 24 годин після вручення копії звинувачувального висновку. Судові справи в трибуналах розглядалися без участі народних засідателів, без прокурора і адвоката. Особиста участь свідків у судовому засіданні вважалась необов'язковою. Вироки військових трибуналів касаційному оскарженню не підлягали і могли бути скасовані чи змінені тільки в порядку нагляду. Про кожний вирок, що засуджував до вищої міри покарання, військовий трибунал негайно повідомляв голову Військової колегії Верховного Суду СРСР і головного військового прокурора Червоної Армії або Військово-Морського флоту. В разі неодержання протягом 72 годин повідомлення про припинення виконання вироку такий приводився вдію.

Цим Положенням керувалися не тільки військові трибунали, а й загальні суди незалежно від місця їх діяльності.

Щодо вимог процесуального законодавства відносно забезпечення повного, всебічного й об'єктивного розслідування всіх обставин справи, правильного її вирішення по суті, охорони прав учасників процесу, то їх значення під час війни було суто формальним. Продовжував активно діяти позасудовий репресивний апарат.