31. Висвітлити процес перебудови державного механізму урср на початку Великої Вітчизняної війни.

Потреби фронту спричинили структурні зміни і перебудову діяльності конституційних органів державної влади СРСР та со­юзних республік. Найважливішими напрямами їх діяльності ста­ли забезпечення постачання армії, евакуація та перебудова про­мисловості на випуск військової продукції. Водночас відбувалась інтенсивна мобілізаційна робота з формування військових частин, народного ополчення, винищувальних батальйонів, партизансь­ких загонів. Відповідно до постанови ДКО від 17 вересня 1941 р. "Про загальне обов'язкове навчання військовій справі громадян СРСР" з 1 жовтня 1941 р. запроваджувалося військове навчання для всіх громадян чоловічої статі від 16 до 50 років. За роки війни 40-мільонний український народ дав фронту понад 7 млн бійців і командирів. За питомою вагою воїни-українці та вихідці з Украї­ни посідали друге місце в армії і флоті (після росіян).

Верховна Рада УРСР, місцеві ради, більшість депутатського кор­пусу яких перебувала на фронті та в партизанських загонах, при­пинили сесійну роботу. Продовжували діяти Президія Верховної Ради УРСР та, певною мірою, виконкоми місцевих рад. Проте в роки війни тричі збиралися сесії Верховної Ради СРСР (червень 1942 р., січень-лютий 1944 р., квітень 1945 р.), на яких затверджу­вався воєнний державний бюджет, ратифіковувалися договори з країнами антигітлерівської коаліції тощо.

Закономірно посилилася роль Президії Верховної Ради СРСР, указами та постановами якої запроваджувався воєнний стан, ого­лошувалася мобілізація, затверджувалися зміни в законодавстві, адміністративно-територіальному устрої, створювалися наркома­ти та призначалися наркоми, ратифіковувалися міжнародні дого­вори тощо. У зв'язку із закінченням у червні 1942 р. повноважень депутатів Верховної Ради УРСР ці повноваження указами Президії Верховної Ради УРСР від червня 1942, 1943, 1944 років щорічно продовжувалися.

Діяльність виконавчо-розпорядчих органів, що була спрямована на забезпечення потреб оборони, зазнала ще більшої централізації. На Раднаркоми СРСР і союзних республік покладалися основні функції із забезпечення виконання стратегічних рішень ДКО. Для керівництва забезпеченням потреб фронту в озброєнні створюва­лися нові наркомати (танкової промисловості — у вересні 1941; мі­нометного озброєння — у листопаді 1941 р.).

Відповідно до постанови РНК СРСР від 1 липня 1941 р. розши­рилися повноваження РНК та наркоматів УРСР. Постановою РНК СРСР від 23 липня 1941 р. РНК УРСР та обласним виконкомам на­давалося право перерозподіляти робочу силу в інтересах потреб оборони. Зазнала реорганізації структура державних та госпо­дарських установ республіки, скорочувалися та ліквідовувалися безпосередньо не пов'язані з оборонними питаннями управління й відділи.

Водночас окремі функції органів державної влади покладалися на органи спеціального призначення. Так, у червні 1941 р. було ство­рено загальносоюзну раду (в Україні — комісію) з питань евакуа­ції; на місцях діяли уповноважені ради, при наркоматах та відомс­твах — комітети й бюро з евакуації. До кінця 1941 р. з України було евакуйовано 3,5 млн громадян, 550 найбільших підприємств, понад 400 МТС, велику кількість промислової та сільгосппродук­ції. У перші дні війни при РНК СРСР було створено Комітет з об­ліку і розподілу робочої сили. Відповідні бюро діяли також при РНК УРСР та обласних виконкомах.

В умовах війни відбулися значні зміни в діяльності судових та правоохоронних органів. Відповідно до Указу "Про воєнний стан" від 22 червня 1941 р. "усі справи про злочини проти оборони, гро­мадського порядку та державної безпеки" передавалися на роз­гляд військових трибуналів. Крім того, воєнним властям надавалося право на власний розсуд "передавати на розгляд військових три­буналів справи про спекуляцію, злісне хуліганство та інші злочи­ни, передбачені Кримінальними кодексами союзних республік".

Цього ж дня своїм указом Президія Верховної Ради СРСР за­твердила Положення про військові трибунали в місцевостях, ого­лошених на воєнному стані, і в районах бойових дій. Відповідно до Положення військові трибунали створювалися при військових округах, фронтах і флотах, при арміях, корпусах та інших військо­вих з'єднаннях і воєнізованих установах. У військові трибунали ре­організовувалися лінійні суди залізничного та водного транспор­ту. Положення визначало порядок комплектування, підсудність справ військовим трибуналам, порядок розгляду ними справ та оскарження вироків.

Діяли трибунали військ НКВС, які поділялися за територіаль­ною ознакою на окружні та обласні. У прифронтових місцевостях, де запроваджувався стан облоги, з обласних та районних судів та­кож утворювалися військові трибунали.

Цивільні справи й частину кримінальних справ розглядали встановлені Законом про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік (1938 р.) народні й обласні суди, які діяли до окупації від­повідних територій німецько-фашистськими загарбниками. Відразу ж після визволення районів та областей вони відновили свою роботу, спрямовуючи її на вирішення цивільно-правових спорів, що виникли внаслідок беззаконня і свавілля фашистів. Ха­рактерними для цього часу були позови про право на житлову площу, віндикаційні позови власників майна, яке опинилося у чу­жому володінні, позови про відшкодування збитків тощо.

Наслідком запровадження воєнного стану на території України стала воєнізація прокурорських органів. Прокуратури областей, районів і міст прифронтової смуги, а також транспортні прокура­тури було перетворено у відповідні військові. На визволених від німецьких окупантів територіях прокурорські органи спрямовува­ли свою діяльність на відновлення радянського правопорядку, бо­ротьбу із злочинністю, охорону прав військовослужбовців і членів їх сімей, інвалідів війни. За участю прокурорських працівників діяли міські, обласні та республіканська надзвичайні комісії з ви­явлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарб­ників та їх спільників.

На початку війни відбулася ще більша централізація органів де­ржбезпеки та внутрішніх справ. 20 липня 1941 р. НКДБ і НКВС СРСР були об'єднані у єдиний НКВС СРСР. (Перед війною НКВС поділили на два наркомати: внутрішніх справ і держбезпеки.) На початку серпня аналогічно відбулося об'єднання органів держбез­пеки та внутрішніх справ УРСР.

Діяльність органів держбезпеки мала відверто репресивний харак­тер. Уже протягом першого тижня війни, щоб не залишити жод­них "антирадянських елементів, потенційно корисних німцям", вони здійснили масове знищення політичних в'язнів у тюрмах За­хідної України. Продовження таких акцій "врегулював" наказ Сталіна № 270 від 16 серпня 1941 р. Під час відступу Червоної Ар­мії за наперед заготовленими списками здійснювалися арешти "неблагонадійних", яким, за блискавично сфабрикованими звину­ваченнями, військові трибунали виносили, як правило, смертні вироки. Тих, хто ухилявся від евакуації, заарештували, підозрюю­чи у зраді. Наказом № 227 від 28 липня 1942 р. Сталін санкціону­вав створення загороджувальних загонів військ НКВС, яким нада­валося право розстрілу "у позасудовому порядку".