31. Висвітлити основні риси права Радянської України 1930-х років.

Цивільне право

Характерним для даного періоду був посилений розвиток договірних відносин. Постанови РНК СРСР про укладення договорів приймалися щорічно. Ці акти були важливими джерелами договірного права. Вони окреслювали загальні форми договірних зв'язків і визначали конкретний зміст договорів.

Договори, як правило, укладались у рамках планових завдань, що давало можливість конкретизувати планові завдання. Категорично були заборонені одностороння відмова від виконання договору й одностороння зміна його умов.

Конкретизуються окремі види договорів. Так, у другій половині 30-х років основною формою договору поставки стають прямі договори, які не встановлювали прав і обов'язків сторін. Цей недолік було ліквідовано в 1937 році, коли обов'язковим стало визначення основних умов поставки.

На посилення відповідальності суб'єктів державної і кооперативної власності була спрямована постанова ВУЦВК і РНК УСРР "Про терміт позовної давності" від 19 листопада 1934 року. Вона встановлювала єдиний півторарічний термін позовної давності у спорах між державними, кооперативними і громадськими установами, підприємствами і організаціями. Постанова передбачала також спеціальні позовні терміни. Так, шестимісячний термін позовної давності встановлювався у спорах про стягнення штрафів, пені і неустойки, якщо ці спори піддягали розгляду в порядку цивільного судочинства. Скорочений річний термін позовної давності застосовувався в спорах, які виникали з договорів перевезень.

Велика увага приділялась також зміцненню власності кооперативних об'єднань. Постанова ЦВК і РНК УСРР від 21 серпня 1935 року забороняла примусове вилучення будь-якого майна кооперативних організацій. Регулювання цивільно-правових відносин фізичних осіб також зазнало змін. Оскільки всяка приватногосподарська діяльність була ліквідована, то і пов'язані з нею майнові права на підставі от. 1 ЦК УСРР законом більше не охоронялися.

Сімейне право

В 30-ті роки в зв'язку з ліквідацією дитячої безпритульності приймається ряд актів про посилення турботи державних органів про дітей і підвищення відповідальності батьків за їх виховання. Кодекс закони про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану УСРР 1924 року був доповнений ст. 16—1, яка передбачала відібрання у батьків дітей і передачу їх до дитячих будинків при відсутності належного нагляду за ними. Ст. 16 Кодексу була доповнена частиною другою, де вказувалось, що при відсутності нагляду збоку батьків за їх дітьми органи Наркомату освіти і міліції зобов'язані повідомляти про це громадські організації за місцем роботи батьків.

Важливим законодавчим актом у галузі сімейного права стала постанова ЦВК і РНК СРСР "Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатодітним, розширення мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитячих садків, посилення кримінального покарання за несплату аліментів та про деякі зміни в законодавстві про розлучення" віл 27 червня 1936 р., яким заборонялись аборти, встановлювалася матеріальна допомога багатодітним, посилювалась кримінальна відповідальність за несплату аліментів.

У виконання даної постанови ЦВК і РНК УСРР 4 серпня 1936 року прийняли постанову, яка вносила зміни і доповнення до Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР. Так, у ст. 31 Кодексу були внесені зміни про сплату аліментів. На одну дитину утримувалась четверта частина заробітної плати (заробітку) відповідача, на утримання двох дітей — третина, трьох і більше — 50 відсотків заробітної плати відповідача.

Постановою були внесені зміни в законодавство про розлучення. Запис про розлучення здійснювався тільки після виклику подружжя в ЗАГС і сплати за реєстрацію розлучення грошової суми, розмір якої було значно збільшено. Обов'язковим стало занесення інформації про розлучення до паспортів подружжя.

Трудове право

Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 25 лютого 1931 року внесла ряд змін і доповнень до Кодексу законів про працю УСРР 1922 року. Було завершено процес переведення робітників промисловості і транспорту на 7-годинний робочий день. Більшість підприємств і установ було переведено на безперервний робітничий тиждень, а робітники і службовці одержували день відпочинку по черзі у різні дні тижня. Заробітна плата виплачувалась залежно від професійної кваліфікації робітника, за твердими фіксованими ставками або за тарифними сітками, розробленими для кожної галузі промисловості. Основними ((юрмами оплати були відрядна, почасова і преміальна. Характерною була суворість заходів, спрямованих на зміцнення трудової дисципліни робітників і службовців. За постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 22 листопада 1932 року неявка на роботу без поважної причини, хоча б протягом одного дня, тягла за собою звільнення з роботи з позбавленням права користуватися квартирою, наданою в будинку даного підприємства чи установи. В окремих галузях народного господарства СРСР були прийняті статути про дисципліну: на залізничному транспорті (1933 р.), в органах юстиції (1933 р.), на водному транспорті (1934 p.), в органах зв'язку (1935 p.).

В Україні 11 вересня 1935 року РНК УСРР затвердив Статут про дисципліну робітників та службовців комунальних електростанцій і електромереж УСРР.

У 1938 році постановою РНК СРСР вводяться єдині трудові книжки, у яких фіксувалась уся трудова діяльність працівника. З метою морального стимулювання Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 грудня 1938 року встановлюються звання Героя Соціалістичної Праці, а також медалі "3а трудову доблесть" і "За трудову відзнаку".

Колгоспне і земельне право

Величезна увага приділялася будівництву машинно-тракторних станцій (МТС). Наявність державних МТС була засобом економічного контролю над колгоспами, подібно до того, як партійний апарат, ДПУ і комнезами являли собою засоби політичного тиску. Кількість МТС зростала дуже швидко. Починаючи з жовтня 1930 року і до кінця 1932 року в Україні кожні два дні з'являлася нова МТС. До кінця 1932 року було створено 592 МТС. Вони відігравали провідну роль у колгоспному будівництві, особливо після створення політвідділів МТС.

Проведення суцільної колективізації потребувало забезпечення правового регулювання діяльності колгоспів. 1 березня 1930 року ЦВК і РНК СРСР прийняли Зразковий статут сільськогосподарської артілі. Він визначав перш за все порядок прийняття в члени артілі. Заборонявся вступ до колгоспів куркулів та інших осіб, позбавлених виборчих прав. Знищувалися всі межові знаки і створювався єдиний земельний фонд колгоспу, який ні за яких обставин не міг зменшуватись. Статут встановлював безстрокове користування колгоспів землею. Від селян, які вступали до колгоспу, вимагалося усуспільнення належних їм засобів виробництва. В особистій власності колгоспного двору дозволялося мати одну корову, деяку кількість дрібної худоби і птиці. Присадибні ділянки залишались у користуванні колгоспного двору.

Положення Зразкового статуту розвивали Тимчасові правила трудового розпорядку в колгоспах, затверджені спільною постановою РН К УСРР і ЦК КП(б)У 8 квітня 1933 року. Цей акт передбачав дисциплінарну відповідальність колгоспників за невихід на роботу без поважних причин.

Другий Всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників, який відбувся 11 лютого 1935 року, схвалив новий Зразковий статут сільськогосподарської артілі. Його було затверджено спільною постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) 17 лютого 1935 року. І хоча Статут приймався як зразковий, більшість його норм була обов'язковою для всіх колгоспників.

У Статуті 1935 року були визначені мінімальні і максимальні розміри присадибних ділянок для всього СРСР, а також вказувалося на кількість худоби, яку може мати в особистій власності колгоспний двір.

Кримінальне право

Для розвитку кримінального права 30-х років характерним було ужорсточення заходів покарання. Саме в ці роки в галузі кримінального і кримінально-процесуального права відбулися серйозні деформації, які повністю зруйнували гарантії прав особистості в кримінальному судочинстві. В цьому ракурсі перш за все назвемо постанову ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року "Про охорону майна державних підприємств колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності", яка ввійшла в історію кримінального законодавства як Закон від 7 серпня 1932 року. Його було прийнято за ініціативою Сталіна. Юридична преса того часу, називаючи цей закон історичним, цитувала слова Л. Кагановича про те, що "такі закони живуть десятки і сотні років". Закон віл 7 серпня 1932 року розглядав будь-якого злочинця, який посягав на громадську власність, ворогом народу, а боротьбу з такими злочинами оголошував головним обов'язком кожного громадянина. Відповідно до цього законодавчого акта розкрадання соціалістичної (державної і колгоспно-кооперативної) власності каралося розстрілом, а за "пом'якшуючих обставин" — позбавленням волі на термін не менше 10 років з конфіскацією всього майна. До таких злочинців не могла застосовуватися амністія. За жменю зерна, принесеного з поля голодуючій сім'ї, колгоспник діставав термін у концтаборах. У ряді районів України справа дійшла до того, що Закон від 7 серпня 1932 року застосовувався навіть у випадках зрізання колосків одноосібниками на власному полі. У народі цей драконівський акт охрестили "законом про п'ять колосків". Широка практика застосування цього закону потягнула за собою різке зростання кількості засуджених. Тільки за неповні п'ять місяців після його прийняття було засуджено 54 645 осіб, з них 2110—до найвищої міри покарання.

Кримінально-процесуальне законодавство

В 30-ті роки фактично були ліквідовані всі демократичні принципи судочинства. У зв'язку з цим особливо виокремлювалася постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року "Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів", яка отримала назву Закон від 1 грудня 1934 року. Ця постанова була підготовлена протягом кількох годин після повідомлення про вбивство одного з державних діячів СРСР Сергія Кірова. Цей надзвичайний закон відкрито попирав принципи усності, гласності, змагальності, справедливості, гуманізму. Слідство у справах про терористичні акти обмежувалося 10-денним терміном. Звинувачувальний акт вручався звинуваченому за 24 години до розгляду справи у суді. З процесу виключались прокурор і адвокат. Касаційне обжалування і подання клопотань про помилування у цих справах не допускались. Розстріл приводився у виконання негайно після оголошення вироку. Цинічно звучать слова Вишинського про те, що Закон від 1 грудня 1934 року не порушував принципів радянської демократії, що при його застосуванні "звинувачений залишається носієм відомих процесуальних прав, достатньо широких для захисту своїх інтересів".

У 1937 р. Сталін від імені ЦК ВКП(б) дав органам НКВС вказівку застосовувати до заарештованих фізичні методи впливу — тортури, а в 1939 р. ще раз підтвердив цю директиву.