Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ShPOR_gosudarstvo_i_pravo_Avtosokhranennyy.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
603.31 Кб
Скачать
  1. Проаналізувати законодавство Західноукраїнської Народної Республіки.

Законодавча діяльність УНРади і уряду ЗУНР відігравала важ­ливу роль в організації державно-політичного життя країни. В за­коні про адміністрацію ЗУНР від 16 листопада 1918 р. було визна­чено шляхи законотворчої діяльності. Оскільки видати нові закони за короткий час було неможливо, згідно з цим законом залишало­ся чинним попереднє австрійське законодавство, якщо воно не су­перечило інтересам і цілям Української держави. Водночас актив­но напрацьовувалася власна законодавча база.

Конституційні засади держави були визначені у "Тимчасовому Основному законі про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії" від 13 листопада 1918 р. У ньо­му містяться важливі положення про назву держави, її територію та державний суверенітет. Зокрема зазначалося, що "Держава, проголошена на підставі права самовизначення народів Українсь­кою Народною Радою у Львові 19 жовтня 1918 року", обіймає "весь простір бувшої австро-угорської монархії, заселений пере­важно Українцями". Встановлювалась, "як вона визначена на ет­нографічній карті австрійської монархії", лінія кордонів. Проголо­шувалося верховенство влади народу, яка мала здійснюватися через обрані "на основі загального, рівного, безпосереднього тай­ного і пропорційного права голосування без ріжниці пола" Уста­новчі збори.

До часу зібрання Установчих зборів здійснення владних повно­важень покладалося на Українську Національну Раду і Державний Секретаріат.

Зазначалося, що гербом ЗУНР є золотий лев на синім полі, обернений у свій правий бік, а державна печать має довкола герба напис: "Західно-Українська Народня Республіка".

Тимчасовий основний закон у своїх п'яти артикулах визначив лише основні контури будівництва нової демократичної українсь­кої держави. Тому його було доповнено іншими законодавчими актами.

Дбаючи про створення повноцінного парламенту, УНРада, яка вважала себе тимчасовим органом, 31 березня 1919 р. ухвалила за­кон про скликання Сейму ЗУНР, а 14 квітня — виборчий закон. Послів (депутатів) належало обрати за національно-пропорцій­ною системою на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Активне виборче право надава­лось усім громадянам, встановлювався лише віковий ценз: для ак­тивного виборчого права — 20 років, для пасивного — 28 років. З 226 послів Сейму українцям належало обрати 160, полякам — 33, євреям — 27, австрійцям — 6. Вибори були призначені на червень, але не відбулися з огляду на воєнно-політичні обставини.

Закон "Про державну мову" від 15 лютого 1919 р. проголосив державною мовою українську. "Законно признаним національ­ним меншостям" залишалося право "уживання як усно, так і в письмах їх матірної мови в урядових зносинах з державними влас­тями і урядами, публічними інституціями і державними підпри­ємствами".

За Законом "Про право громадянства Західної області УНР і правовий статус чужоземців" від 8 квітня 1919 р. громадянами УНР (ЗУНР розглядалася як частина УНР) вважалися всі, хто на день проголошення закону мав право належності до будь-якої міської або селянської громади.

Серед соціально-економічних проблем, що потребували на­гального вирішення, найболючішою була земельна. Тривалі зволі­кання з її вирішенням пояснюються насамперед намаганнями УНРади уникнути звинувачень із Заходу у більшовизмі. Після три­валих і завзятих дебатів 14 квітня 1919 р. УНРада ухвалила Закон про земельну реформу. Він передбачав конфіскацію поміщицьких, монастирських і церковних земель та земель інших великих зем­левласників понад встановлений максимум. Ці землі переходили у так званий земельний фонд держави, з якого після війни повин­ні були наділятися малоземельні та безземельні селяни, військо­вослужбовці-інваліди тощо. Ліси були одержавлені, пасовища від­дані громадянам. Оскільки встановлення земельного максимуму, процедура конфіскації та наділення землею відкладалися до скли­кання сейму, сільська біднота розпочала самочинно захоплювати поміщицьку землю. У відповідь власті змушені були вдаватися до репресій і застосування військ.

Передбачалося проведення реформ і в інших сферах економіч­ного життя. Запроваджувалися в обіг грошові одиниці УНР — гривні та карбованці, хоча через відсутність достатньої кількості українських грошових одиниць тимчасово продовжувала вико­ристовуватися й австрійська крона.

Розорений війною в економічному аспекті край стояв перед за­грозою голоду. Влада ЗУНР створила так званий харчовий виділ, взяла на облік всі запаси продовольства і товарів першої необхід­ності, організувала їх розподіл серед населення. Було заборонено вивозити продовольство за межі держави, запроваджено два діє­тичні (безм'ясні) дні на тиждень, відкрито дешеві і безкоштовні їдальні для бідноти, дітей і людей похилого віку. В цей час значну продовольчу допомогу західним українцям надала УНР.

Багато було зроблено у сфері охорони здоров'я, освіти. Відкри­валися лікарні, поліклініки, школи. У школах запроваджувалися як обов'язкові предмети українська мова, географія та історія Ук­раїни. Передбачалося також право національних меншин на нав­чання рідною мовою. Закон "Про основи шкільництва" від 13 лю­того 1919 р. надав школам державний статус, водночас дозволяючи заснування й приватних шкіл. Планувалося відкрити український університет.

У галузях цивільного, кримінального і процесуального права в ЗУНР використовувалось австрійське законодавство. Для розробки влас­ного не було ані професійних юридичних кадрів, ані часу.

увага приділялася національно-культурному будівництву та забез­печенню соціально-культурних прав національних меншин.

Видатною подією стало проголошення 22 січня 1919 року Акта злуки УНР та ЗУНР.

Право відігравало важливу роль в організації державно-полі­тичного життя країни. Були законодавчо визначені такі конститу­ційні засади держави, як територія, лінія кордонів, громадянство, порядок проведення виборів до парламенту та до органів місцево­го самоврядування. Як державна встановлювалася українська мова, а національним меншинам гарантувалося право вживання їх на­ціональної мови. Водночас через брак часу та професійних юри­дичних кадрів тимчасово до створення власної нормативної бази діяло старе австрійське законодавство.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]