31. Розкрити суть української національної ідеї і процес її розвитку наприкінці хviii – впродовж хіх століть.

На зламі ХVІІІ і ХІХ ст. європейські народи поволі проймалися думками про вагомість таких питань, як «народність», «нація», «права народу», ідучи кожний до їх усвідомлення своїм тернистим шляхом. Незважаючи на лиху долю, українці осягали ці поняття нарівні з тими народами, які визначали напрям розвитку європейської цивілізації.Українське національне відродження розпочалося наприкінці ХVІІІ ст.в надзвичайно важких умовах. Воно не могло опертися на власну державу та буржуазію, які в Європі були головними захисниками національних інтересів. Найкращі умови для утвердження національної самосвідомості склалися наЛівобережжі, де збереглися ті економічні й соціальні корені, які живили українську історичну традицію.

Російська імперія ліквідувала політичну автономію, закріпачила селянство й скасувала козацьке військо. Цим було завдано могутнього, страшного, та все ж не нищівного удару по основах української національної справи. Козацьке військо було ліквідоване, але державні селяни — нащадки козаків — залишилися вільним станом. Отже, третина сільського населення Лівобережжя не зазнала кріпацтва та пов’язаного з ним духовного спустошення.

На зміну судам Гетьманщини прийшли суди загальноімперського зразка, але закони, якими вони керувалися, залишилися українськими. У новоствореній адміністративній мережі, починаючи від губернатора й закінчуючи канцеляристами, заміщали посади місцеві чиновники. І найголовніше, на Лівобережжі збереглася провідна верства українського суспільства — колишня козацька старшина, а тепер українське дворянство.

Національні почуття живила міцно утверджена за часів політичної автономії національна культура та усна народна творчість. За таких обставин пробудження національних почуттів розпочалося насамперед на Лівобережжі.

Початки національного відродження

Потужним стимулом відновлення почуття патріотизму, національної гідності в Україні стала боротьба за визнання прав на дворянство за нащадками української козацької старшини. Одразу після скасування Гетьманщини та козацького війська російський уряд визнав, що колишня українська військова та цивільна служби дають право на російське дворянство, однак не поспішав із наданням відповідних документів. Коли ж на Лівобережжі був скасований старий становий поділ і запро ваджене кріпацтво, у всьому суспільстві виник обґрунтований страх бути записаними в кріпаки. Побоюючись цього, дворянство намагалися отримати не тільки колишні козацькі старшини, військові канцеляристи та їхні нащадки, а й представники духівництва, учорашнього простого козацтва, купці, міщани, панські та казенні селяни. Тоді «Герольдія» (імперська установа, що вирішувала питання про надання дворянства) скоротила списки претендентів на дворянство майже вдвічі.

До числа включених потрапили колишні старшини і канцеляристи нижчих рангів.Це викликало глибоке обурення серед усієї української шляхти. На території колишньої Гетьманщини розпочався рух невдоволених. Його учасники розглядали свою діяльність як патріотичний обов’язок перед Батьківщиною, черпаючи з неї високе натхнення. Боротьба за визнання прав на дворянство за нащадками козацьких старшин завершилася зрештою успішно аж у 1835 р. Разом із тим ця, на перший погляд, вузькостанова боротьба оживила в колишній Гетьманщині українську історичну традицію. Вона відродила інтерес до «рідної минувшини», спонукала до дослідження та навіть ідеалізації свого минулого, надихнула українську громадськість на високі патріотичні почуття.

Ідея народності. Наступною підоймою українського національного відродження стало утвердження у свідомості провідних верств ідеї народності. Вона виникла в Західній Європі в другій половині ХVІІІ ст. Першими зі слов’ян її опанували чехи. Нприкінці століття ідея народності знайшла відгук у серцях українців, що проявлялося в інтересі до народних традицій і звичаїв, народної мови й поезії, релігії, історичної минувшини. Справжніми віхами національного відродження та втілення ідеї народності в літературі стали публікації славнозвісної поеми «Енеїда» Івана Котляревського, яка дала початок новій українській літературі, і його п’єс — «Наталка Полтавка» і «МоскальCчарівник», які започаткували новий український театр.