21. Педагогічна етика та такт викладача вищої школи.

Педагогічна етика - розділ професійної етики, який вивчає сутність і зміст, особливості педагогічної моралі, обґрунтовує п категорії, норми, принципи, функції у процесі педагогічної діяльності.

Предметом педагогічної етики є особливості вияву моралі у свідомості, поведінці, професійній діяльності педагога і його відносинах з учнями, батьками та колегами.

До змістових структурних компонентів педагогічної етики належать моральна свідомість, моральна діяльність і моральні відносини.

Моральна свідомість - форма суспільної свідомості, яка відображена і закріплена у вигляді моральних норм і правил поведінки людей у суспільному й особистому житті.

Структуру моральної свідомості утворюють такі основні елементи:

1. Моральні знання. Вони є особливою формою духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності з погляду моральності (добра, справедливості, гідності), яка характеризується усвідомленням їх істинності.

2. Моральні почуття. Це форма суб'єктивного, безпосереднього переживаного морального ставлення особистості до явищ навколишньої дійсності, інших людей і їхніх вчинків, самої себе і власних дій.

Моральна діяльність охоплює не лише просвітництво, самовиховання і досвід, а й мету, потреби, мотиви, засоби та результат діяльності. Моральні відносини представлені на рівні відносин з учнем (учнівським колективом), колегами і керівництвом школи, батьками і суспільством.

Педагогічний такт — це педагогічно грамотне спілкування в складних педагогічних ситуаціях, уміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу, відчуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення.

Педагогічний такт також виявляється в умінні керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційну врівноваженість у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним людяним ставленням до студента. Він вимагає критичності і самокритичності в оцінці своєї праці, нетерпимості до шаблону, формалізму, застою думки і справи, до бюрократизму і пихи, поваги. Педагогічний такт реалізується через мову і стиль поведінки.

Основні показники педагогічного такту науково-педагогічного працівника:

■ людяність без зарозумілості;

■ вимогливість без брутальності та причепливості;

■ педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності студента;

■ вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без зухвалості, без зарозумілості;

■ уміння слухати співрозмовника, не виявляючи байдужості та вищості;

■ урівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування, без дратівливості та сухості;

■ простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства, без показухи;

■ принциповість і наполегливість без упертості;

■ уважність, чутливість і емпатичність без їх підкреслення;

■ гумор без посміху;

■ скромність без удаваності.

Удосконаленню педагогічного такту науково-педагогічного працівника сприяє так званий соціальний інтелект, який трактують як особливу індивідуальну рису, що дає змогу розуміти студента, усвідомлювати мотивацію його поведінки, розпізнавати найсуттєвіші риси індивідуальності. Ця якість виявляється як:

■ просоціальна спрямованість, готовність до співпраці, особиста зацікавленість у добробуті інших;

■ соціальна ефективність як очікування успіху в розв'язанні міжособистісних проблем;

■ емпатичний інтерес та особисте співчуття, які забезпечують декодування невербальних ознак емоційних переживань;

■ адекватне визначення ціннісних аспектів ставлення до себе й до інших.

Отже, педагогічний такт виховують, його набувають разом з педагогічною культурою і він виявляється в педагогічній діяльності. Він є показником зрілості науково-педагогічного працівника як майстра своєї справи. Це великий засіб, за допомогою якого студентів можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників.