12. Інфляції та антиінфляційна політика

Інфляція негативно впливає на суспільство в цілому. Погіршується еко но мічне

становище:

Виникає соціальне напруження у зв’язку з тим, що інфляція перерозподіляє на-

ціональний дохід не на користь найменш забезпечених верств суспільства. Вона зни-

жує реальні доходи (кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальний

дохід), а отже, і загальний рівень життя населення, якщо номінальний дохід буде від-

ставати від зростання цін.

Розгортання інфляційних процесів

призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держа-

ви починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу.

Основні форми боротьби з інфляцією — грошові реформи та антиінфляційна політика.

Грошова реформа — повне або часткове перетворення грошової системи, що

здій снює держава з метою впорядкування та налагодження грошового обігу. Грошо-

ва реформа здійснюється різними методами залежно від економічного стану країни, ступеня знецінення грошей, по-

літики держави.

Антиінфляційна політика — комплекс заходів державного регулювання економіки,

спрямований на боротьбу з інфляцією. Історично сформувалися два основних шляхи

такої політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

. У зв’язку з цим необхідно здійснювати:

— розробку та втілення в життя комплексних державних програм

— проведення послідовної антимонопольної політики та створення широкої ме-

режі економічної інформації для підприємств;

— посилення стимулів виробничого накопичення,

— зміну структури виробничих фондів з метою розширення виробництва това-

рів народного споживання

— стимулювання кредитної та інвестиційної діяльності банків

— вдосконалення податкової системи; особливу увагу приділяють регулюваль-

ній ролі податків;

— створення умов для припинення імпорту інфляції

— підвищення ефективності грошово-кредитної політики,

мета антиінфляційної політики держави полягає в тому, щоб уст

новити контроль над інфляцією і досягти прийнятних її темпів для народного

господарства. Важливим завданням у боротьбі з інфляцією є подолання еконо-

мічного спаду, кризи неплатежів, зниження інвестиційної активності, формуван-

ня стабільної ринкової інфраструктури, оздоровлення економіки

15.. Валютний ринок: суть та основи його функціонування

Валютний ринок — це система стійких економічних та організаційних відно-

син, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних

документів в іноземних валютах.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві), регіо-

нальні та міжнародні ринки. Вони розрізняються за масштабами і характером

валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем пра-

вового регулювання тощо.

ВАЛЮТНИЙ РИНОК

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу. Вони обмежуються

економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним

законодавством.

Регіональні (Міжнародні) валютні ринки сформувалися в країнах, у яких до

мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки

регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учас-

ників цих ринків.

Важливим інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвіт-

ніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ), яке було створено в

1973 р. 239 банками 15 країн. У системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80

країн (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи

Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й

економічна роль. Основні його функції:

— забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

— створення суб’єктами валютних відносин передумов для своєчасного здійснен-

ня міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та спри-

яння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

— забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

— формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання ва-

лютного курсу;

— страхування валютних ризиків;

— диверсифікація валютних резервів, банків, підприємств, держав, регулювання

валютних ресурсів.

Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола

валютних операцій (рис. 6.3).

Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організа-

ційне забезпечення їх виконання створюють усім суб’єктам валютного ринку

сприятливі умови для досягнення таких цілей: забезпечення ліквідності, при-

бутковості і керованості валютними ризиками. Тому прискорений розвиток ва-

лютного ринку — одне з актуальних завдань країн з перехідними економіками,

в тому числі й України. Проте в Україні валютний ринок формується надто по-

вільно, асортимент валютних операцій на ньому обмежений переважно касовими

операціями. Після припинення в 2000 р. діяльності Української міжбанківської

валютної біржі розвиток більшості строкових валютних операцій втратив поки

що перспективу.