9)Соціологічні ідеї в. Парето

Відомий італійський соціолог та економіст Вільфредо Парето (1848-1923) був першим визнаним мислителем-соціологом новітньої доби в Італії. Його місце в історії соціології надто своєрідне. За оригінальність та нетрадиційність думок, які не були сприйняті тогочасними представниками соціологічної науки, його іноді порівнюють з Марксом, Ніцше, Фрейдом. В. Парето був яскравим представником психологічного напряму у соціології. Характерною особливістю його соціологічної орієнтації було зосередження уваги на психологічних, переважно ірраціональних аспектах соціального життя: почуттях, інстинктах, емоціях та ін. Його наукові погляди формувалися в руслі досягнень точних та прикладних наук. Щодо визначення ролі соціології у пізнанні соціальної дійсності, Парето виводить її від філософських уявлень і визначає її метод (який добре себе зарекомендував в астрономії, фізиці, хімії, біології) як логіко-експериментальний. Цей метод вимагає систематичного спостереження явищ і розкриття їхнього виникнення, а також за допомогою логічних операцій поширення здобутого знання на галузі (процеси, явища), які не були предметом безпосереднього спостереження. Однією з основних методологічних засад Парето була теза про суперечність між нелогічним характером більшості людських вчинків і логічним характером наукового знання про них. На думку вченого, люди здатні діяти логічно, раціонально, але переважно цього не роблять у зв'язку з тим, що в основі людської природи закладені інстинкти. При цьому логіку, раціональні міркування вони використовують для виправдовування чи приховування своїх справжніх намірів. Як вважає В. Парето, більшість соціологів, не розуміючи цієї істини, прагнуть віднайти в людських діях логіку, раціональність, коли лише необхідно чітко вказати людям на нелогічність їхньої поведінки і вивчати її такою, якою вона є. Важливе місце у соціологічній концепції Парето належить аналізу "лінгвістичної" (словесної) дії людей на їх поведінку в соціальній сфері. Вченого цікавило, "чи впливають слова на соціальну поведінку, і яким чином одні люди можуть завдяки спілкуванню нав'язувати свою волю іншим? На ці запитання соціолог дає відповідь за допомогою власної теорії "деривації" (похідних) та "резидуїв" (залишків), які виступають елементами його методологічного інструментарію. Деривації - це свого роду засоби псевдологічного, псевдораціонального лінгвістичного оформлення людських інтересів та почуттів, одним словом, форми вербальних дій: переконання, вірування, теорії. Залишки - це основні типи цих інтересів та почуттів. Вони - основа почуттів, емоцій, пристрастей, інстинктів, психічних станів, є внутрішніми біологічними імпульсами, які визначають соціальну поведінку людини. На основі них Парето прагнув пояснити багаточисленні варіанти людської поведінки. На думку вченого, абсолютна більшість людських "впливових" дій, які трансформовані у словесні форми-вирази, заклики, ідеологічні гасла - це маніфестації інтересів, почуттів, де раціональний чинник хоч і присутній, однак підпорядкований настрою та ілюзіям. Висновки Парето мали важливе значення для розробки базових понять соціології політики та соціології масових комунікацій. Досліджуючи суспільство як соціальну систему, проблеми соціальної структури та соціальних переміщень, Парето приділяв основну увагу еліті та масам - соціальним класам, які співіснують у протиборстві в будь-якому конкретно-історичному суспільстві. Парето - один з відомих теоретиків елітизму, за яким історія суспільства розглядається як історія спадкоємності пануючих еліт, котрі формуються і ведуть боротьбу за владу одна з одною. Боротьба протидіючих еліт ("леви" та "лисиці") породжує циркуляцію останніх або кругообіг еліт у суспільстві, що і є одним з механізмів соціальної мобільності. Щодо соціологічної спадщини Парето, то, на думку вчених, він один з тих, хто здійснив свого роду переворот у соціологічній науці, спрямувавши її дії на вивчення глибинних механізмів соціальної взаємодії людей.