17) Інтеракціоністська соціологія Дж.Міда

Вперше інтеракціоністська концепція соціальної взаємодії була висунута в соціальній психології Дж.Мідом. Відповідно до цієї концепції, розвиток особистості відбувається в процесі спілкування індивіда з членами певної соціальної групи в процесі якої-небудь спільної діяльності. Правда, при цьому Дж.Мід підкреслював, що визначальним у процесі соціальної взаємодії є суспільство, колектив, група, а не окрема особистість, хоча роль особистості не повинна при цьому применшуватися. Що ж до його розуміння суспільства, то воно обмежувалося етнологічним підходом, відповідно до якого всі соціальні інститути і суспільні відносини розглядалися як похідні від сімейних відносин. Фактично в результаті первинним фактором творення історії виявляється все-таки особистість, а не суспільство.

18) Структурно-функціональна соціологія Парсонса

Структурно-функціональний підхід Парсонса. «Загальнотеоретичні проблеми соціології». Намагався об'єднати теорію дії (Вебера) і теорію систем (Дюркгейма), розумів соціальну дію як систему, яка присутня на всіх рівнях соціального життя. Головне завдання Парсонса - побудова загальної аналітичної логіко-дедуктивної теорії людської дії як основи вирішення приватних емпіричних завдань. Людська дія - самоорганізована система, специфіка якої в: символічності (символічні механізми регуляції: мова, цінності), нормативності (залежність індивідуальної дії від загальноприйнятих цінностей і норм), волюнтаристичности (ірраціональність, незалежність від умов середовища, залежність від суб'єктивного розуміння ситуації). Дія - це процес в системі «суб'єкт дії (« Я ») - ситуація». Акт соціальної дії включає: дійова особа (суб'єкт дії: людина, група, організація, нація); мета; ситуацію (зовнішні обставини); норми і цінності (основа для вибору засобів і цілей дії). Функції соціальної дії: 1) A-адаптація до умов навколишнього середовища: відповідальний поведінковий організм; 2) G-целедостижение: досягнення цілей у відношенні до навколишнього середовища: система особистості і політична підсистема; 3) I-інтеграція: координація соціальних дій з діями інших носіїв. Забезпечується соціальною системою і громадянським співтовариством; 4) L-підтримка зразка (накопичення знань, норм, зразків). Виконує функцію культурна система та інститути культури. Діючі функції породжують стійкі відносини (соціальні системи).

19) Теорія конфлікту: р.Дарендольфа та л.Козер

Дарендорф Ральф (р.1929) - німецький соціолог. Дарендорф стверджував, що всі складні організації грунтуються на перерозподілі влади, яке і є джерелом конфліктів. Відповідно до цієї теорії, люди, що володіють владою, здатні за допомогою різних засобів, серед яких головним є примус, домагатися вигоди від людей, що володіють меншою владою. Можливості розподілу влади і авторитету вкрай обмежені, тому члени будь-якого суспільства борються за їх перерозподіл. Ця боротьба може не проявлятися відкрито, але підстави для неї існують в будь-якій соціальній структурі. Таким чином, згідно Дарендорф, в основі конфліктів людських інтересів лежать не економічні причини, а прагнення людей до перерозподілу влади. У своїх дослідженнях Дарендорф прийшов до висновку, що «конфлікт» не виступає в ролі гаранта політичної свободи (раніше ця роль забезпечувалася боротьбою за соціальну рівність). Громадяни втрачають інтерес до політики (криза легітимізації), а держава позбавляється визнаних суспільством засобів впливу на них (криза ефективності). Передумовою прогресу, без якого не може бути політичної свободи, Дарендорф проголошує суспільну нерівність. Гострота конфлікту і оперативність його регулювання залежить від типу соціальної структури, ступеня її відкритості. Чим більш жорстким і закритим є суспільство, тим менше можливостей для соціальної мобільності (як вертикальної, так і горизонтальної), тим вище потенціал соціальної напруженості. Таким чином, найбільш адекватною для регулювання соціальних конфліктів формою суспільства є відкрите демократичне суспільство, в якому розгортання та протікання конфліктів гранично формалізовано.

Козер Льюїс (р.1913) - американський соціолог. Конфлікт, згідно Козеру, є найважливішим елементом соціальної дії, кожне суспільство хоча б потенційно містить соціальні конфлікти. Існують умови, за яких навіть відкритий конфлікт може сприяти посиленню інтеграції соціального цілого. Козер визначає соціальний конфлікт як боротьбу за цінності і домагання на певний статус, владу і обмежені ресурси, причому цілями конфліктуючих сторін є не тільки досягнення бажаного, але і нейтралізація, нанесення збитку або усунення суперників. Такі конфлікти можуть мати місце між індивідами або між групами. Дане визначення конфлікту є одним з поширених в конфліктології. У своїх роботах Козер сформулював основні позитивні функції конфлікту, а також змінних, що визначають його динаміку, в тому числі «реалістичного» і «не реалістичного» типів конфлікту.