11) Розуміюча соціологія макса вебера

найважливіше місце в німецькій соціологічній науці початку нового століття належить Максові Веберу. Він народився 1864 р. у м. Ерфурті в родині високопоставленого урядовця. Освіту здобув в університетах м. Гейдельберга й Берліна, де вивчав право та економіку. Наукову діяльність розпочинав як історик господарства і права; йому належить, зокрема, капітальне дослідження аграрних відносин у стародавньому Римі. На початку 90-х років Вебер бере участь у дослідженні соціального становища найманих сільськогосподарських робітників у Німеччині. У 1904 — 1905 рр. він публікує працю «Протестантська етика і дух капіталізму», котра принесла йому всесвітнє визнання. Протягом усього життя М. Вебер займався інтенсивною науковою працею, брав активну участь у політичному й культурному житті, однак (на відміну від Дюркгейма) він не очолював університетської кафедри. Засобом існування для нього була багата спадщина його дядька, заможного фабриканта. Значну допомогу в роботі вченому надавала його дружина Маріанна Вебер, котра однією з перших звернулася до вивчення «жіночого питання» в Німеччині. Помер М. Вебер 1920 р., захворівши на запалення легенів. Коло наукових зацікавлень цього мислителя надзвичайно широке: політична економія, історія, право, філософія, культурологія. До розробки соціологічних проблем М. Вебер звернувся вже маючи за плечима великий досвід дослідницької роботи в галузі історії господарства і права та в проведенні емпіричних соціальних обслідувань. Наукові догляди вченого формувалися, з одного боку, під впливом «історичної школи» німецької політичної економії (В. Рошер і К. Кніс), з іншого — під впливом баденської фадооофської школи неокантіанства (В. Віндельбанд і Г. Рдкйерт). Як і Дюркгейм, Вебер розумів соціологію як певного роду універсальний, міждисциплінарний метод. Однак якщо для Дюркгейма суть цього методу полягала в тому, щоб «розглядати соціальні факти як речі», то Вебер, навпаки, цікавився насамперед тим суб’єктивним змістом, який люди надають своїм вчинкам, коли вони «діють разом», тобто взаємно співвідносять свою поведінку один з одним. Тому вчений називав свій метод розуміючою соціологією. 3 його праць, окрім «Протестантської етики і духу капіталізму», найбільш відомі «Об’єктивність соціально-наукового і соціально-політичного пізнання» (1904), «Становище буржуазної демократії у Росії» (1906), «Психофізика індустріальної праці» (1908), «Наука як фах і покликання» (1919), «Політика як фах і покликання» (1919). Мислитель не встиг завершити працю над капітальним чотиритомним дослідженням «Господарська етика світових релігій» і двотомником «Господарство і суспільство», які в повному обсязі були опубліковані вже після його смерті.

12)Політична соціологія м.Драгоманова

МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ (1841-1895)

Мислитель і суспільний діяч, людина енциклопедичних знань М. Драгоманов є найпомітнішою фігурою в українській протосоціології. Він чи не перший привніс у наукові кола України соціологічне бачення світу, принципи і поняття нової дисципліни, ознайомив з нею студентство Київського університету. Характерною ознакою його наукової діяльності був прогресивний європеїзм — активне просвітництво і популяризаторство передових на той час поглядів і теорій західноєвропейських мислителів, у тому числі фундаторів соціології — Конта, Спенсера, Маркса та ін. У сфері інтересів М. Драгоманова були проблеми влади, державності, прав і свобод особи, етнічність, політика тощо — все, що тепер обіймає "політична соціологія". Соціологію він розумів як універсальну і точну науку про суспільство, що синтезує усі галузі суспільствознавства, тобто у руслі класичної європейської традиції позитивізму. Водночас пропонувалися власні оцінки й ідеї в царині соціального пізнання, критикувалися слабкості органістичних теорій, наголошувалося на особливому значенні історико-соціологічних чинників в аналізі фактів. Багато уваги приділялося проблемам соціологічного методу (таким його складовим, як системність, багатофакторність розгляду, конкретно-історичний характер), об'єктивності історичного процесу, взаємозв'язку розвитку матеріальних потреб і прогресу ідей. Позитивістські принципи науковості реалізувалися у М. Драгоманова через запропонований ним метод "логічної семантики": аналітичного групування суспільних явищ, їх класифікації та типологізації. Суспільство у нього постає багаторівневою структурою, дослідження якої має доповнюватись історичною компаративістикою. Аналіз М. Драгомановим соціально-економічної структури суспільства, використовувані ним поняття клас, соціальний стан, політична організація тощо були насичені соціологічним змістом, відзначалися новаторським на ті часи характером. Соціологічні ідеї М. Драгоманова невід'ємні від його основних соціально-політичних поглядів. У публіцистичних творах, зокрема в "Чудацьких думках про Українську національну справу", розмірковуючи над проблемами соціального розвитку, прогресу, влади, порівнюючи соціально-класові структури різних регіонів, він обстоював принципи лібералізму, свободи совісті, духовного прогресу, виступав за невіддільність України від загальноєвропейського історичного процесу, проти національного відособлення. У руслі драгоманівського розуміння завдань розбудови української державності значна увага приділялась принципам федералізму і централізму в політичному житті. Перевага віддавалась "федерації вільних громадян" та "федерації автономних країв" як передумові буржуазно-демократичних реформ. Драгоманов завжди залишався відданим ідеалам лібералізму.