77 Політико-правові погляди ідеологів соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).

А. де Сен-Сімон уважав, що суспільство розвивається поступово від однієї стадії до іншої. Теологічну і метафі­зичну стадії заступає позитивна («золотий вік»), яка робить усіх людей щасливими. На перших двох стадіях мають міс­це невдоволення й протиріччя між бідними та багатими, але прогрес знань і моральності сприяє розвитку суспіль­ства і створює передумови для настання позитивної стадії. Іншими чинниками, що сприяють прогресу суспільства, на думку А. де Сен-Сімона, є викуп земель у власників, скасу­вання соціальних привілеїв, що передаються у спадок, від­сторонення від влади феодалів і представників середнього класу — юристів і військових та залучення до управління державними справами промисловців, які, на його думку, можуть працювати в інтересах народу.

Формою правління має залишатися монархія, якій під­звітний уряд, але реальна законодавча влада повинна нале­жати Раді промисловців (парламенту).

Приватна власність не заважає розвиткові суспільства, оскільки держава досягне рівня централізованої керованої промислової асоціації, яка функціонує на підставі планів виробництва.

Своєрідним було вчення Ш. Фур'є (1772—1837). Він гадав, що відповідно до універсального «закону тяжіння й притя­гання» у природі все поступово рухається і розвивається: матеріальний світ, органічний, тваринний і соціальний.

Але від природи людям притаманні різні пристрасті; єдиний спосіб виправлення суспільства, встановлення ново­го соціального порядку — виявлення та класифікація цих пристрастей.

Життя людей, на думку мислителя, зміниться на краще, якщо основою суспільства стануть асоціації — промислово-споживчі товариства, до складу яких входитимуть представ­ники різних соціальних груп. Асоціації, власне, заступлять державу з її інститутами І складатимуться з фаланг приблиз­ною кількістю до 1600 осіб у кожній, будучи автономними і незалежними одна від одної. Центральна влада та її апарат не матимуть права втручатись у внутрішнє життя фаланг.

У фалангах існуватиме приватна власність, а отже, і май­нова нерівність, але виробництво в них буде організоване, що забезпечить поступове примноження суспільного ба­гатства до значних розмірів і створить умови для знищен­ня протиріч між людьми, нормального життя кожного від­повідно до його нахилів.

Англійський мислитель Р. Оуен розроблення теорії свого суспільного ідеалу почав із розгляду сутності характеру лю­дини. У цьому він був близьким до представника французь­кого Просвітництва Клода Адріана Гельвеція і вважав, що характер людини є результатом впливу навколишнього се­редовища. Так само умови життя, що складаються в суспіль­стві, формують характери соціальних груп і класів.

Становлення капіталістичних відносин, на думку Р. Оуена, негативно вплинуло на формування характеру лю­дей, сприяло падінню моральних засад суспільства, неосві­ченості й невігластву, поширенню розпусти. Головним чин­ником, який негативно впливає на формування характеру, є приватна власність.

Для зміни життя на краще мислитель уважав за необ­хідне передусім здійснити революцію в свідомості людей, для чого пропагувати основні істини його теорії про фор­мування характеру, цінності «більш високої структури сус­пільства».

53-54. Політико-правова ідеологія французького соціалізму (Мореллі, Г. Маблі, Г.Бабеф)

Критику буржуазного суспільства і переконаність у необхідності утвердження комуністичного суспільства як єдино раціонального і як такого, що відповідає прагненням людей до утвердження свободи, і рівних можливостей в користуванні життєвими благами знаходимо в комуністичних трактатах представників французького утопічного соціалізму епохи Просвітництва Мельє, Маблі, Мореллі, Бабефа.

Головні ідеї Мореллі: 1) запровадження загальної власності на все крім предметів особистого вжитку;

2) забезпечення всіх людей роботою;

3) встановлення обов’язку кожного громадянина сприяти загальній користі відповідно до його сил, можливостей та віку;

4) Головна функція держави – регулювати промисловість та сільськогосподарське виробництво, а також розподіл продуктів;

Головні ідеї Маблі: 1) свобода та рівність притаманні природному стану;

2) побудова суспільства на засадах рівності всіх людей;

3) скасування приватної власності;

4) просвіта всіх громадян;

Головні ідеї Бабефа: 1) свобода та рівність людей досягаються тільки через рішучу боротьбу;

2) приватна власність головне джерело нерівності;

3) утворення замість держави національної громади члени якої володіли б широкими політичними правами;

4) існування в суспільстві дозованої свободи.

55. Правова теорія Ч.Беккаріа.Обгрунтування заборони смертної кари. Італійський юрист та економіст Чезаре Беккаріа (1738–1794) своїм трактатом «Про злочини та покарання», спираючись на концепцію природного права, поклав початок гуманістичному напряму кримінального права та судочинства. Мислитель обстоює формулу, яку було запроваджено ще в період англійської революції ХVІІ ст.: «Немає злочину, якщо він не передбачений законом», визначає низку принципів, на основі яких повинно здійс-нюватися покарання. Насамперед, це відповідність покарання злочинові. Учений пропонує побудувати «точну й загальну шкалу злочинів і покарань», де злочини й покарання розміщувалися б залежно від їхньої суспільної шкоди. Із цим принципом пов’язаний принцип рівності громадян перед кримінальним законом незалежно від їх станової належності.Ч. Беккаріа виступає за гуманізацію кримінальної відповідальності. Жорстоке покарання, що не має зв’язку з природою злочину, на переконання мислителя, суперечить інтересам суспільства, бо сприяє поширенню аморальної поведінки людей. Жорстокість покарань свідчить не просто про жорстокість політичної влади та її законів, але й про жорстокість самого суспільства. Програмною вимогою вченого є загальне пом’якшення, максимальна гуманізація покарань.

Вчений категорично заперечує такий загальновизнаний за його часів засіб здобуття доказів у кримінальному процесі, як застосування тортур. «Злочин або встановлено, або не встановлено, — зазначає вчений. — Якщо встановлено, то для покарання достатньо стабільного закону й тортури не потрібні... Якщо ж його не встановлено, то не можна катувати невинуватого, оскільки за законом саме таким є людина, чий злочин не доведено».

Переконливими є аргументи Беккаріа проти смертної кари. На думку вченого, смертна кара є неприйнятною з трьох причин.

По-перше, ніхто не має права позбавляти життя, оскільки воно є вищим благом, його насильницьке припинення поза компетенцією суспільної угоди.

По-друге, віковічний досвід свідчить, що смертна кара нікого не лякає й нікого ще не втримала від нанесення суспільству шкоди.

По-третє, смерть на підставі закону є логічним протиріччям, оскільки закони не можуть одночасно забороняти вбивство й передбачати його як покарання: «Мені здається абсурдним, — зазначає Беккаріа, — що закони як вираз суспільної волі ставляться з презирством й засуджують вбивство, але самі допускають його й для відвернення громадян від вбивства призначають вбивство публічне». Тільки в одному випадку мислитель визнає неминучість смертної кари: коли звинувачений має таку могутність і зв’язки, що може загрожувати суспільству навіть із в’язниці. Таким чином, він виправдовує страту тирана.Ідеї Беккаріа виходять за межі кримінального права та судочинства, захищають такі універсальні цінності, як свобода, честь і гідність людини, що забезпечуються справедливими законами.

79. Соціологічна теорія держави Людвіга Гумпловича. "Боротьба рас"

- доводив, що провідним фактором суспільного життя є бороть­ба за існування, що виливається в боротьбу між різними люд­ськими групами;

- кожна з груп прагне підкорити собі іншу та встановити над нею панування. Групи можуть боротися на економічному, релігійному й політичному ґрунті;

• основна причина соціальних конфліктів - прагнення людей задовольнити свої матеріальні потреби;

• вважав, що держава формується в результаті підкорення однієї групи людей іншою, як засіб забезпечення порядку панування підкорення, але її не можна назвати органом при­мирення суперечливих інтересів;

- існування суспільства без державного примусу неможливе;

перебільшував роль державності та вважав, що всім,