30. Теократична теорія Іоанна Златогуста.

Іоанн Златоуст (345—407). Він робив спробу визначити межі впливу світської влади, підпорядкувати її церкві.

Виходячи з Новозаповітного принципу про те, що всяка влада — від Бога, він розмірковував, що Богом визначені лише загальні засади світської влади, а це не означає, що кожен князь призначається самим Богом. Князь не повинен втручатися в справи церкви, він повинен залишатись у межах свого земного царства. Йому ввірені земні справи, тіла, а священику -- душі, небесне князівство вище ніж земне, тому цар повинен нахиляти голову під руку священика.

Отже, Іоанн Златоуст висловлював думку про верховенство державної влади над світською, будь-яка влада походить від Бога, правитель не повинен втручатися в церковні справи. Цар – це земне тіло, церква – це небесна душа.

31. Політико-правові погляди Августина Блаженного.

• Бог через провидіння постійно присутній у світі

• Благо від Бога безпосередньо

• Зло є результатом зловживання свободою волі

• Провидіння через зло виправляє людей

• Подвійна природа всього сущого

Світ - боротьба добра і зла ,справедливості,багатства і бідності Одним з видних виразників християнської політико-правової думки в той час був Аврелій Августин (354–430) Відповідно до поглядів Августина, є Град Божий і Град земний. Град земний — це царство диявола і всіх порочних людей, Град Божий — спільнота всіх спасенних у цьому світі й у житті прийдешньому . Держава — це множина людей, об’єднаних спільністю єдиних законів. Вона виникає на основі угоди між людьми в силу необхідності упорядкування життя суспільства. Сутність державного стану людської спільності полягає в наявності владно-примусового управління нею. Державою є лише та спільність, де виокремлюється прошарок людей, які здійснюють політичну владу, піднімаючись над підвладним плебосом як душа над тілом. Нормальне існування держави неможливе без досягнення згоди в здійсненні влади, а порядок полягає в упорядкованості відносин веління і підкорення. Призначенням християнської держави є: а) забезпечення соціального порядку; б) служіння церкві, допомога християнському суспільству в його прагненні до духовної досконалості, досягнення вічного блаженства. Основоположне значення в його підході до права мають міркування про непорушний вічний закон, який походить від Бога, діє і в людських відносинах. Вічний закон є вираженням божественного розуму й волі, визначає природний порядок, а, отже, природне право. Окрім природного, божественного закону існують й тимчасові, людські закони, які стоять на стороні першого. Людським законам слід підкорятися, але люди їх часто переступають. Релігійно-етичний підхід властивий і судженням Августина про законне й злочинне, про покарання. Справедливе покарання за своєю суттю не є зовнішньою сваволею, воно уже міститься в самій провині й неминуче випливає з неї Таким чином, римська політико-правова думка виробила низку положень, висновків, ідей, концепцій, які стали визначальними як для подальшого розвитку уявлень про державу і право, так і для державно-правової практики країн світу. До таких відносяться: а) трактування Цицероном права і справедливості як основи держави; б) розуміння римськими юристами права як явища справедливого за своєю суттю, розробка ними понятійно-категоріального апарату приватного права, проблем публічного та міжнародного права; в) формування римськими стоїками та християнами гуманістичної парадигми права і держави. Римське право суттєво вплинуло на правовий розвиток сучасної цивілізації. Від римської юриспруденції бере свій початок юридична наука як особливий вид юридичної діяльності, як явище культури.