Етапи роботи з перевиховання педагогічно занедбаних «важких» дітей

Перший етап – діагностичний (вивчають і аналізують позитивні й негативні якості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних якостей, визначають шляхи і засоби нейтралізації негативних проявів та актуалізацію позитивних проявів. Вихователь складає докладну характеристику педагогічно запущеного вихованця).

Другий етап — планування і визначення напрямі і роботи. Класний керівник разом з усіма вихователями, які спілкуються з «важким» учнем, розробляє докладний план перевиховання, визначає місце і роль кожного вихователя.

Третій етап — цілеспрямована педагогічна діяльність (здійснюється реалізація означених планів перевиховання конкретної особистості із залученням всіх, хто може позитивно впливати на дитину (батьків, родичів, однокласників, учителів-вихователів та ін.). Координує цю роботу насамперед класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії).

У роботі з педагогічно занедбаними дітьми нерідко доводиться зустрічатися із досить складними випадками своєрідного "морального захворювання". У таких випадках доводиться вдаватися до педагогічного консиліуму, який передбачає всебічний аналіз причин, що призвели до труднощів у життєдіяльності вихованців, а також особливостей поведінки, визначся ця шляхів і засобів перевиховання.

№16 Поняття про технології виховання. Характеристика технологій виховання(ктс,збагаченого освітнього середовища,пед.Підтримки).

Технології виховання-це сторого обґрунтована система пед.засобів , форм ,методів , їх етапність на вирішення конкретного найб.виховоного завдання.

Найбільш істотні ознаки педагогічних технологій:

• технологія розробляється під конкретний педагогічний задум, в основі її лежить конкретна (визначена) методологічна, філософська позиція автора. Можливо розрізняти технологію процесу передачі знань і технологію розвитку особистості;

• технологічний ланцюжок педагогічних дій, операцій, комунікацій вибудовується строго відповідно до цільових настанов, що мають форму конкретного очікуваного результату;

• технологія передбачає взаємозалежну діяльність вчителя й учнів на договірній основі з урахуванням принципів індивідуалізації і диференціації, оптимальної реалізації людських і технічних можливостей, діалогічного спілкування;

• елементи педагогічної технології повинні, з одного боку, бути відтворені будь-яким учителем, а з іншого боку - гарантувати досягнення планованих результатів (державного стандарту ) усіма школярами ;

• органічною частиною педагогічної технології є діагностичні процедури, що містять, показники й інструментарій виміру результатів діяльності ( В.В. Пікан ).

Класифікація педагогічних технологій.

Усі явища технологічного порядку в педагогіці умовно можна класифікувати на:

• великі методико-технологічні структури [структура цілісного педагогічного процесу; послідовно реалізовані структурні блоки організації дитячого виховного колективу; структурні ланки організації дитячої продуктивної праці];

• технологічні мікроструктури [ різні типи уроків, класні години, гурткові і секційні заняття ];

• методико-технологічні системні формоутворення [ первинний колектив - поблемна соціальна ситуація-вибір разом з учнями способів діяльності ];

• технологічні прийоми [ опорні сигнальні схеми; гра; драматизація; а також ситуації з використанням діаграм, карт, графіків, записів, замальовок ];

• технологічні ланки [ окремі частини педагогічного процесу: ціль, діагностика, методи, самообслуговування, повідомлення нових знань ];

• методико-технологічні ланцюжки [ відображення нових навичок і умінь: організація чергування, оригінальні способи застосування знань, розпорядок дня, виконання доручень – це сума взаємозалежних, послідовно використаних методів, прийомів, завдань, що забезпечують відпрацьовування і закріплення умінь, трудових дій, спортивних навичок, соціально цінних форм і звичок поведінки ];

• технологізовані форми обліку результатів [спеціальний щоденник, ін. ];

• технологічні засоби [ комп'ютер, ЗМІ, машини ].

ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Побудова особистісно стверджувальних ситуацій у системі виховних відношень учнів є основою виховного процесу. В узагальненому вигляді вона передбачає таку структуру:

1. Визначення завдання виховання у вигляді очікуваних варіантів поведінки і особистісних проявів учнів. Виховне завдання розробляється з урахуванням соціального замовлення суспільства і запитів самого вихованця.

2. Виявлення мотиваційно-особистісних регуляторів поведінки і діяльності, що розкривають особистість з найістотнішої сторони - її самості: причину тих чи інших рішень, секрет 383 вибору і переваг ціннісних орієнтацій, визначення життєвих перспектив.

3. Розробка предметного змісту діяльності вихованців, яка забезпечує психічні механізми розвитку. Розробка включає: визначення 3. об'єктів діяльності; ділових і між особових зв'язків, їх поступове збагачення; виявлення проблем в полі особистісного досвіду, які ще не усвідомлені, але особистісно значущі для становлення учня як суб'єкта власної діяльності і життя; побудову системи організаційно-педагогічних дій та інше.

Розробка змісту діяльності учнів передбачає створення умов для:

1. внутрішнього плану розвитку особистості (самості) за допомогою самопізнання, саморегуляції, самоорганізації;

2. зовнішнього плану розвитку особистості (соціумності) за допомогою адаптації, самоствердження, корекції, що виявляється в актах самореалізації особистості.

Саме ці два плани спільної діяльності забезпечують реалізацію мети гуманістичного виховання - створюють умови для саморозвитку і самореалізації особистості у гармонії із собою і суспільством.

4. Побудова діалогу між вихованцем і вихователем.

У діалозі реалізується:

• атмосфера довіри, поваги, співпереживання, обміну духовними цінностями;

• педагогічна підтримка вихованця у визначенні соціального значення і особистісного смислу об'єктів реальної дійсності;

• допомога учневі в уточненні власної мети діяльності, осмисленні можливостей її реалізації, шляхів подолання перешкод, самореалізації, самоконтролі, самоаналізі, самооцінці, самокорекції діяльності;

• стимулювання свободи творчості, співтворчості; успіху вихованця у виконанні обраної ним діяльності;

• поширення спілкування на всю сферу життєдіяльності;

• сприяння становленню індивідуального досвіду. Таким чином, в особистісно стверджувальних ситуаціях вихованець формується як суб'єкт власної діяльності і поведінки. Він реалізує гуманістичний спосіб життєдіяльності, тим самим удосконалюючи себе як гуманну особистість.