4. Прийняття рішень про виплату дивідендів

Найбільш значний вплив па прийняття рішень про виплату дивідендів чинить зіставлення мотивів підприємства з факторами ринкового середовища та встановлені терміни виплат дивідендів.

Фактично дивіденди нараховують із нерозподіленого прибутку підприємства, який є сумою минулого та поточного прибутку, не сплаченого у вигляді дивідендів, і залишку для фінансування господарської діяльності. Очевидно, що будь-яку готівку, призначену для виплат, необхідно вилучати з наявних ресурсів компанії через те, що перерозподілений прибуток не являє собою реальних коштів, а є показником із бухгалтерського звіту.

Водночас з оцінкою поточного та нерозподіленого прибутку важливо прогнозувати перспективи росту, тому що досить імовірним буде необхідність у його фінансовому забезпеченні за рахунок поточного прибутку. Слід переконатися, що грошових ресурсів вистачить і на виплату дивідендів, і на реалізацію інвестиційних потреб для росту. Крім того, слід брати до уваги можливі юридичні та контрактні обмеження, пов’язані з необхідністю укладання договорів про кредит, де може бути передбачено домовленість про розмір можливих дивідендів.

Після оцінки внутрішнього стану підприємства вивчають стан ринку. На ринку дивідендам не надають значної ваги. Логіка ринку така: якщо підприємство інвестує свої засоби розумно і з високою нормою прибутку, то воно заслуговує на визнання. Інвесторів, орієнтованих на отримання поточного доходу, приваблюють підприємства, котрі, як звичайно, сплачують високі дивіденди. Неспроможність задовольняти ці сподівання може призвести до руйнівних наслідків для ринку.

І якщо рішення про виплату дивідендів прийнято, то далі слід встановити декілька важливих термінів для здійснення виплат. Для акціонерів особливо важливими є три дати: дата реєстрації, дата припинення нарахування дивідендів за поточний період, дата платежу.

Сплачувати дивіденди підприємства можуть як готівкою, акціями (капіталізовані дивіденди) свого підприємства, так і акціями інших (часто дочірніх) підприємств (реорганізаційні дивіденди).

Завжди існує деякий діапазон маневру у сфері дивідендної політики для підприємства, хоча в кінцевому підсумку для акціонерів вигідне те, що прийнятне для ради директорів.

Бажано, щоб якомога більша частина потреб підприємства в постійному й оборотному капіталі задовольнялась із нерозподіленого прибутку. Водночас керівництво повинно враховувати, що бажаним для підприємства є збереження рівня виплат дивідендів.

Крім розміру дивідендів, важливою є синхронізація їх виплат із сприятливими періодами припливу грошових коштів на підприємстві.

4.Різновиди дивідендної політики

Розрізняють три типи дивідендної політики:

консервативна – згідно з якою пріоритетною метою розподілу прибутку є виробничий розвиток, а не поточне споживання у формі дивідендних виплат. Зростає вартість чистих активів підприємства, а відповідно й ринкова вартість;

поміркована (компромісна) – згідно з якою в процесі розподілу прибутку поточні інтереси акціонерів щодо дивідендних виплат стабільно збалансовані з потребами формування власних фінансових ресурсів для забезпечення розвитку підприємства;

агресивна – яка передбачає постійне зростання дивідендних виплат незалежно від результатів фінансової діяльності. Забезпечує високу ринкову вартість акцій то формує позитивний імідж підприємства серед потенційних інвесторів, проте може призвести до фінансових ускладнень, оскільки можливості самофінансування підприємства за рахунок прибутку стають обмеженими.

Ефективність дивідендної політики оцінюють за динамікою ринкової вартості акцій, а також за такими показниками, як:

• коефіцієнт дивідендних виплат (К_ДВ):

К_ДВ = Ф_ДВ : П_Ч або К_ДВ = Д_А : П_А, (5.1)

де: Ф_ДВ – фонд дивідендних виплат, сформований відповідно до зворотного типу дивідендної політики;

П_Ч – сума чистого прибутку підприємства;

Д_А – сума дивідендів, виплачуваних на одну акцію;

П_А – сума чистого прибутку в розрахунку на одну акцію.

• коефіцієнт співвідношення ціни та доходу від акції (К_Ц/Д):

К_Ц/Д = Ц_АР : Д_А, (5.2)

де : Ц_АР – ринкова ціна однієї акції.

Хоча підприємство самостійно приймає рішення про проведення дивідендної політики, існують обмеження та таку діяльність.

Основна мета:

1. Забезпечити ліквідність підприємства.

2.Забезпечити грошовими потоками кредиторів.

Існують наступні види обмежень:

а) юридичні;

б) фінансові;

в) договірні.

Юридичні обмеження – обмеження, що регламентуються нормативними документами.

Фінансові обмеження – не регламентуються законодавчо, а визначаються логікою розвитку фінансової діяльності підприємства.

Договірні – які містяться в договорах між емітентами й інвесторами.

До юридичних обмежень відносяться наступні:

1. Не допускається виплата дивідендів за рахунок активів підприємства, якщо вони не перевищують величини статутного капіталу.

2. Формування фонду виплати дивідендів допускається тільки після забезпечення виплати доходів по боргових зобов’язаннях.

Фінансові обмеження:

1. Частину чистого прибутку необхідно направляти у фонди нагромадження для забезпечення розвитку підприємства.

2. Частину чистого прибутку необхідно направляти на рішення соціальних питань підприємства.

Договірні обмеження:

Величина фонду виплати дивідендів може бути обмежена визначеним відсотком.