12. Роль діяльності і спілкування в розвитку особистості.

Діяльність як чинник розвитку особистості. Важливою умовою ефективності розвитку особистості є її активність. Активність виявляється у пізнанні навколишньої дійсності, у впливі на оточення і на себе. Види діяльності: навчальна, ігрова, художня… Рушійною силою будь0якої діяльності є потреби. Природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності; всебічному її розвитку сприяє залучення до різних видів діяльності.

13. Вікові етапи розвитку особистості, їх характеристика.

Вікова періодизація – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові періоди, що вимірюються роками.1). пренатальний розвиток – це внутрішньоутробний; 2). Немовлячий вік – новонароджений до 1 міс.; раннє дитинство – ранній вік 1-3р., молодший-дошкільний 3-4р., середній дошкільний 4-5р., старший дошкільний 5-7р. 3) молодший шкільний вік – 6-7 і 11-12р,пізнавальна діяльність відбувається в процесі навчання, пам'ять наочно-образна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного, важливим показником готовності дитини до навчання є навички до розумових зусиль та вміння слухати вчителя. 4) підлітковий або середній вік – 12-15р., позначений бурхливим ростом та розвитком, сприймання перебуває у стадії становлення тому якість його різна, поліпшується продуктивність пам'яті, в кінці цього періоду перед учнями постає питання вибору професії.5) старший або юнацький вік – 15-18р., це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, пам'ять стає зрілою, мислення здатне узагальнювати вивчений матеріал, збагачується мовлення, проявляється прагнення до самовиховання.

14. Порівняльна оцінка систем виховання у Стародавні Греції.

У Давній Греції найоригінальніша система виховання склалася в Спарті та в Афінах. Спільним в обох системах було те, що вони призначалися для виховання заможного повноправного населення, а не для людей праці чи рабів. У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. Його головним завданням була підготовка мужнього, здорового, загартованого воїна. Виховання було державним. Новонароджених оглядали у спеціальних місцях і повертали батькам лише здорових дітей. До 7 років хлопчики жили вдома, а потім їх віддавали у навчально-виховні заклади, в яких вони перебували до 18 р. їх загартовували проти голоду, холоду та спеки. Майже весь час їх тренували в бігу, стрибках, метіння списа, а на дозвіллі вони розважалися військовими іграми. З 15р. юнаки мали дозвіл носити зброю і брати участь у нічних облавах на рабів(криптіях). Розумовому вихованню приділялося могла уваги. Юнаків 18-20р. об'єднували в групи ефебів, у яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військову службу, щоб під час воєнних походів могли тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу. Афінська система виховання мала індивідуальний характер, вони прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Метою виховання була гармонійно розвинена особистість. До 7 р. хлопчики і дівчатка виховувалися в сім'ї, хлопчики навчалися в школах, а дівчата здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів. Виховання дівчат було досить обмеженим і замкнутим. Школи були платні тому не дуже доступні, трудового навчання не було тому, що вважалося, що працю повинні виконувати раби. Хлопчики 7-14р. навчалися у приватних школах граматистів та кіфаристів. У школах граматистів навчали читати, писати ті лічити; у школах кіфаристів навчали музики, співати, читати віршові твори. У школі палестрі підлітки та юнаки 14-15р. навчалися п'ятиборства та плавання. Юнаки 17-18р. заможних людей навчалися у гімназіях де вивчали філософію, політику.