1 Українські землі напередодні Першої Світової війни

Внаслідок яких історичних подій і коли Україна втратила державну незалежність? 2. До складу яких держав входили українські землі в XIX ст? Головне завдання українського народу в XX ст. У новітню епоху світової історії український народ увійшов із тягарем складних проблем, що гальмували його просування шляхом загальнолюдського прогресу і тому потребували негайного розв'язання. Українці декілька століть були позбавлені власної державності і територіальної цілісності — цих найважливіших передумов успішного соціально-політичного і національно-культурного розвитку будь-якої нації. На початку XX ст. Україна все ще була поділена між двома могутніми сусідніми імперіями - Російською і Австро-Угорською. Її територію, населення, природні багатства обидві імперії використовували у власних інтересах. Не маючи свого уряду, армії, суду, поліції, чиновників і дипломатів, українці змушені були утримувати імперських. Не маючи власної держави, в усіх війнах, які вели Росія і Австро-Угорщина, вони зобов'язані були проливати кров за інтереси імперій. Тимчасом Росія і Австро-Угорщина, керуючись передусім загальноімперськими інтересами, не переймалися запитами українців, проблемами їхнього національного та культурного економічного розвитку. Отже, створення єдиної, незалежної, соборної України було головним завданням її народу в XX ст. Завдання це було надзвичайно складним, але на початку XX ст. складався комплекс необхідних передумов для його вирішення. 

Україна розташована в центрі Європейського континенту і напередодні Першої світової війни була однією з найбільших європейських країн. Площею вона поступалася лише Росії, перевищуючи Німеччину, Велику Британію, Францію і решту країн Європи. Що ж до кількості населення, то за цим показником Україну випереджали лише Росія, Німеччина та Велика Британія. Загальна площа українських земель становила понад 850 тис. кв. км. Ці землі були досить щільно заселені, а загальна кількість населення в них перевищувала 48 млн чол.

Український етнічний кордон на початку XX ст. виходив за межі 9 названих губерній (як, до речі, й за межі сучасного державного кордону України) і проходив відповідно по Чорноморській губернії, Кубані, Області Війська Донського, по Воронезькій, Курській, Могилівській, Мінській, Гродненській, Сідлецькій, Люблінській губерніях і Бессарабії. Частина цих адміністративно-територіальних одиниць Російської імперії була компактно заселена українцями. Однак для царського імперського уряду вигіднішою' була асиміляція українців, ніж збереження їх як окремого народу. Решта українських земель, розташованих на захід від річки Збруч, належала Австро-Угорщині. Ці землі входили до окремих адміністративних одиниць Австрії — Галичини й Буковини, які мали елементи територіального самоврядування з крайовими сеймами. Українське населення протягом багатьох десятиліть домагалося поділу Галичини на східну, населену переважно українцями, і західну, польську.

2 Українські січові стрільці

Створення легіону Українських січових стрільців ознаменувало відновлення збройної боротьби за волю України. Хоча його становлення відбувалося в структурах австрійської армії — то був тоді єдино можливий шлях до організації українського війська — це не означало, що стрілецтво мало намір відстоювати чужі йому інтереси. Об'єднуючи кращі сили молоді, які представляли практично всі суспільні верстви Галичини, легіон УСС став втіленням передової політичної думки і виражав сподівання національно свідомої частини галицько-українського суспі-льства на виборення Української держави. Першим доказом того, що з початку свого існування Українські січові стрільці стояли на національних позиціях, були їхні спроби відмовитися приймати присягу на вірність габсбурзькій династії, які хоч і не увінчались успіхом, зате чітко визначили стрілецькі пріоритети. Розпочавши свою діяльність як гурт патріотично налаштованих, але погано зорганізованих та переваж-но далеких від військової служби осіб, УСС, докладаючи неймовірних зусиль для подолання різноманітних перешкод на своєму шляху, зуміли до 1917 р. перетворити легіон у добре вишколену, фактично, українську військову формацію з національною символікою, власними одностроями й відзнаками. Поставивши своєю основною метою виборення української державності, Українські січові стрільці усвідомлювали, що реалізація цього потребує ретельної і цілеспрямованої підготовки. Тому в легіоні діяв ряд громадсько-освітніх та мистецьких структур, покликаних ознайомлювати стрільців, головним чином стрілецьких новобранців, з їхніми завданнями у війні, підвищувати освітній рівень, готувати до післявоєнної громадської діяльності.