5. Досократівський період античної філософії:

а) погляди різних шкіл досократівського періоду на першооснову світу;

б)евдемоністична етика Демокрита

а) мілетська школа: Фалес: як основу усього існуючого розглядав воду. Анаксимандр: в якості начала і основи усього вважав – апейрон-невизначене, необмежене. Анаксимен: першоосновою вважав повітря, оскільки воно усепроникливе. Геракліт з Ефесу : основою всього сущого він вважав вогонь. Піфагорійська школа: в якості основи світу розглядаються кількісні співвідношення, підґрунтям всього є число, числові співвідношення складають саму сутність природи. Школа елеатів: Парменід і Зенон. Проблеми співвідношення буття і небуття, буття і мислення. На питання про співвідношення буття і небуття Парменід відповідав: «буття є, а небуття немає». Зенон намагався довести неможливість руху. Школа анатомістів: Демокрит вважається основоположником матеріалістичного напряму філософії. Основні положення його вчення: матеріальний світ складається з атомів-найдрібніших неподільних частин усього сущого-і порожнечі.

б) евдемоністична етика Демокрита, згідно з якою єдиним або вищим людським благом є щастя. Для людини природно прагнути до щастя-безтурботного, спокійного, радісного стану духу. Щастя, за Демокритом, доступне лише доброчинній людині. Умова щастя – виховання таких чеснот як мудрість і почуття міри; прагнення до суєтних і уявних благ, багатства, слави, почестей, влади позбавляють людину справжнього спокою, вона стає жадібною, боязливою, заздрісною. Моральна позиція Демокрита характеризується з одного боку раціоналізмом, мудрість розглядається як вища чеснота, а розум є критерієм моральної поведінки, з другого боку – утилітаризмом, добром вважається те, що корисно, а злом – те, що шкідливо.

6. Філософські погляди Сократа:

а) людина як основна проблема філософських пошуків Сократа;

б) етичний раціоналізм Сократа.

А) сократ зосередив основну увагу на питанні що таке людина та її свідомість. Його цікавить не природа, а людина, її душа, моральність, поведінка.Філософія повинна існувати для того, щоб дати відповідь на питання, як жити людині.Сократ уподібнює знання і доброчинність: основою поведіни людини є загальні поняття - ідеальний зразок, основа вчинку. Сократ сформулював методику досягнення істини, яка спирається на допомогу людини іншій людині в процесі дискусії, діалогу. Пізнай самого себе – улюблений вислів Сократа.

Б) Сократ вважав філософію вченням про те, як належить жити і основне завдання її вбачав у виявленні того, що таке добро і зло. Аморальні вчинки людей згідно Сократу є результатом незнання істини, доброго: якщо людина знає що таке добро – вона ніколи не здійснить злого вчинку. Саме розум здатний дати вище загальнообов’язкове знання, яке є джерелом морального удосконалювання людини. Така позиція отримала в історії філософії назву етичного раціоналізму.

7. Вчення Платона:

а) вчення Платона про ідеї;

б) вчення Платона про пізнання.

А) Платон – творець системи об’єктивного ідеалізму. Світ речей, який нас оточує, не є сущим, це все тимчасове, змінне;немає нічого постійного, а значить немає істини.Справжня сутність речей-це безтілесні форми(ейдоси, ідеї), що пізнаються розумом.Кожному класу речей відповідаютьс свої ейдоси-це зразки, за якими створюються речі. Ідеї обєктивні, істинні, неділимі. Речі виникають із матерії, що постійно рухається, змінюється.Це-небуття, але якщо матерія позначається певною ідеєю, то утворюється річ-буття.

Б) Пізнання-процес пригадування душею знань, що зберігаються в ній. Щоб душа в ході переселень залишилася в царстві ідей, тобто звільнилася від тіла,необхідно досягти вищої досконалості: підкорити чуттєві потяги вищому розумному прагненню до блага. «Ідеї», таким чином, пізнаються за допомогою розуму, незалежно від чуттєво даного зовнішнього віту, який не може дати справжнього знання, істини а лише думку про неї, поштовх для пригадування знань, які людина вже знає.